Вітаю, любий читачу!

Сьогодні я відкриваю для вас двері в історію, яка стала для мене особливою. Це не просто розповідь про змови, зраду й помсту — це подорож туди, де серце бореться зі старими ранами, а любов і ненависть йдуть поруч.

Я запрошую вас пройти цей шлях разом із моїми героями — розділ за розділом, емоція за емоцією.
Дякую, що ви зі мною. Ваша підтримка — це більше, ніж слова.

 

Анотація:

Вона мала стати королевою — донька благородного роду, наречена принца, улюблениця долі. Але однієї ночі все згоріло в крові й попелі.
Виживши, вона забула ім’я, яким її кликали в дитинстві. Тепер її знають як Вітторію Ен’Тарі — таємничу аристократку з холодним поглядом і чітким планом.
П’ять імен. П’ять смертей. Один двір, що повинен заплатити.
Але що робити, коли старі почуття проростають серед руїн ненависті?
У серці, де мала панувати крижана помста, знову спалахує вогонь — і це може стати її найбільшою слабкістю… або останньою зброєю.

 

Сподіваюсь, ця історія знайде своє місце й у вашому серці.

З повагою,
Еліана Вейл

1 коментар

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Лана Рей
24.06.2025, 21:14:03

Вітаю з новинкою! Успіхів та багато читачів.

Інші блоги
До вашої уваги сімейна драма...
Зустрічайти нову історію кохання — «Нове життя… з тобою». Для мене це не просто черговий роман. Бо я писала його попри всі перешкоди, які виникали на моєму шляху. Я живу в місті Суми, тому, думаю, ви розумієте,
Рецензія
На твір "Країна рожевих мрій" " авторки Тетяни Гищак в рамках марафону взаємного читання. Сюжет Людство таки догралося і влаштувало ядерну війну. Крім пацюків і тарганів вижили також люди, як найбільш
Дві новини, після яких хочеться все кинути...
Всім привіт. У мене є дві новини, і обидві, на жаль, неприємні. Перша новина: я взяла участь у марафоні, і мене дуже зачепила критика. Мені закинули багато речей: і що в книзі є помилки, і що сюжет та стосунки розвиваються занадто
Чи вірите ви у себе?
Любі, чи часто автори знецінюють себе й не вірять у власний успіх? Думаю, майже кожен автор хоча б раз дивився на свою книгу й думав: «А раптом вона нікому не потрібна?» «А раптом я пишу недостатньо добре?» «Чому
Перші привітання та побажання для Лізи
Спочатку вітали батьки, потім кращий друг, а що із цього вийшло: — Мамо, тату, я дуже вдячна вам за подарунок. Він справді дуже гарний. А про наречених мені ще рано думати, адже я лише вступаю до університету. —
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше