Навіть феніксу потрібен час, щоб відродитися

Гадаю, ви вже помітили, що останнім часом оновлення «Пісні фенікса» з’являлися рідше, ніж зазвичай. І сьогодні хочу з вами чесно поділитися причиною цього затишшя.

Коли я тільки почала писати цю історію, була сповнена натхнення. Сюжет захопив мене з головою, і все здавалося на своєму місці. Та згодом я побачила Лані — головну героїню — зовсім в іншому світлі. Вона відкрилася мені з нової, глибшої сторони, і разом із цим у голові почали крутитися сотні думок, варіантів, емоцій. Але викласти все це словами — не вдавалося. Ідеї були, а от сили й внутрішнього простору для реалізації — ні.

Це відчуття поступово переросло у творче вигорання. Я просто не знала, як рухатися далі. Тому й вирішила тимчасово поставити історію на паузу.

Та зараз, нарешті, починаю повертатися до «Пісні фенікса». Повільно, обережно, маленькими кроками — але це вже рух. Я не обіцяю швидких оновлень, але обіцяю одне: історія жива. Вона дихає в мені, і я поступово дозволяю їй знову проростати через слова.

Дякую всім, хто чекає. Хто не зраджує цій історії, навіть у тиші.

З теплом,
Ваша Кетрін