Привіт, мої любі читачі!

Сподіваюсь, ви всі здорові, бо мені не пощастило — я схопила бацилу, яка буквально звалила мене з ніг на цілий тиждень горизонтального положення.

Перші чотири дні з температурою 39,4 були найтяжчими.
За останні роки не пригадую, щоб хворіла так сильно. Але, як виявилося, це були ще квіточки.

«Ягідки» почалися тоді, коли температура трохи спала, але сил зовсім не додалося.
Організм раптом почав відмовлятися від таблеток.
Будь-яка, навіть найменша пігулочка — і в кращому разі просто не проходила, в гіршому — одразу просилася назад.

Те саме — з їжею. Якщо шматочок не був затверджений внутрішнім критиком, то швидко залишав організм.
Уночі я прокидалась, як маленька дитина: то попити, то щось перекусити, то... обійняти «білого друга».
Тут усе залежало від того, що обере мій організм — повна імпровізація 

А ще — алергія.
Так, перша в житті харчова алергія. Зазвичай у мене легкі реакції на пилок чи пух: трохи почесалось — і все.
А цього разу — яскраво-червоний «томатик» по всьому тілу.

І найцікавіше: я забула випити лоратадин цієї ночі
Тож пів ночі просто лежала й чесалась, як дурна, поки таблетка не почала діяти.

Але є й плюс. Поки чекала полегшення,  я занотувала кілька сцен просто вночі.
От вам і муза — приходить, коли її найменше чекаєш 

Тепер, коли нарешті потроху відновлююсь, повертаюсь до роботи.

Почала вдосконалювати розділи "Ціни дружби" — тепер я краще розумію, якими повинні бути мої герої.

Вони вже не ті, ким були на початку. Тепер це дорослі чоловіки, які несуть на плечах відповідальність за свої рішення та дії.

А ще…
 В голові вже зародилися дві нові історії.
Тепер справа за малим — усе це втілити на папері.

Дякую, що ви поруч.
Навіть тоді, коли я в бреду, чесусь, прокидаюсь поночі — і все одно мрію про нові сюжети 

З любов’ю до історій —
Серена Давидова