"Крізь замкнені повіки проникало м’яке, рожево-жовте світло ранку, що обіцяло солодке пробудження. Ітан хотів повернутися на бік та вмоститися зручніше… але раптом застиг. Його слух вловив чиєсь дихання, що залоскотало вухо.

  Воно було таким натрудженим, таким притягуюче стриманим та старанно тихим, що по тілу хлопця пройшлося приємне тремтіння. Несвідомо він загострив слух — і в ту ж мить дихання наче торкнулося краю вуха, яке миттєво налилося жаром.

  М’яко стискаючи пальцями пухку тканину ковдри, він обережно повернув голову в бік звуку і повільно, видихнувши, розплющив очі."

Книга "Запах"  — закохане серце вовка ♡