Привіт, мої любі) Новий розділ ПОДИХ 2 не моя Мішель сьогодні о 20.00

Приємного читання)

Виходимо до воріт і я зупиняюся не в силі зрушити з місця, поки не додивлюся до кінця. Неподалік стоїть Воронівський опертий на своє ВМV. Чорні джинси, чорна футболка. Волосся зібране у хвостик на потилиці. Він дивиться у наш бік. Тільки не на мене. А на Вольську, яка наче по подіумі крокує до нього. Вона недавно стала обличчям бренду якогось дому біжутерії. І її обличчя зараз на всіх маршрутках міста.

• Він її любить? – повертаюся до Савчука.

Той стискає плечима спостерігаючи, як за автомобілем залишається лише клубок диму.

• Там все складно. І слово любов для них не підходить... Розумієш, поруч з нею він може бути таким, як є. Йому не треба шось в собі змінювати чи ставати кращим.  Біля неї він не соромиться ані своїх ганебних вчинків, ані методів досягнення цілі. Вони з одного болота... 

Інформативно... Навіть занадто.

• А ти? Чому з ними дружиш? – аби подивитися йому у вічі мені доводиться підняти голову.

Зводить брови. Потирає перенісся. Ховає руки в кишені.

• А що я? – посміхається. Але не щиро. Його очі примружені, наче він тримає там щось, що хоче вирватися на волю. – Я їх люблю. Незалежно від того добре чи погано вони вчиняють.
•