Серйозно. Не дітям — вам. Нам.
Тим, хто варить каву, платить рахунки, розгрібає роботу, викладає розділи, читає новини, живе “по-дорослому”.
Чи залишилось у нас місце для казок?
Де герой хоч і падає, все ж встає.
Де зло — не просто зло, а сум з минулого.
Де світ — трохи магічний, трохи страшний, але завжди з надією.
Бо дорослим теж потрібно чути: "Ти сильний.", "Ти не один.", "Історія твоя ще не закінчена."
Дорослі казки — це не про фей та єдинорогів (хоч і вони можуть бути).
Це про порятунок, віру, тишу в голові, коли її давно не було.
Іноді читаєш таку історію — і дихається легше.
Я вірю, що нам казки потрібні.
Навіть коли ми вже самі стали трохи вовками, трохи відьмочками, трохи чарівниками.
А ви як думаєте?
Пишете казки? Читаєте? Вірите?
Діліться у коментарях!!!
3 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯ люблю казки.
І читати, і вигпдувати
Ірина Скрипник, такі теж мають право на існування))
А чому ні? Давайте))
Romul Sheridan, Даю))
Я люблю казки, бо досі вірю в дива. ))
Лана Рей, я теж) іноді)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати