Серйозно. Не дітям — вам. Нам.
Тим, хто варить каву, платить рахунки, розгрібає роботу, викладає розділи, читає новини, живе “по-дорослому”.

Чи залишилось у нас місце для казок?

Де герой хоч і падає, все ж встає.
Де зло — не просто зло, а сум з минулого.
Де світ — трохи магічний, трохи страшний, але завжди з надією.

Бо дорослим теж потрібно чути: "Ти сильний.", "Ти не один.", "Історія твоя ще не закінчена."

Дорослі казки — це не про фей та єдинорогів (хоч і вони можуть бути).
Це про порятунок, віру, тишу в голові, коли її давно не було.

Іноді читаєш таку історію — і дихається легше.

Я вірю, що нам казки потрібні.
Навіть коли ми вже самі стали трохи вовками, трохи відьмочками, трохи чарівниками.

А ви як думаєте?
Пишете казки? Читаєте? Вірите?

Діліться у коментарях!!!