...навіть якщо не знайомі)
 

Уявімо, що всі персонажі з моїх книжок випадково опинилися в одній кімнаті. Можливо, це була кав’ярня. Можливо, група підтримки. Можливо, чиясь кухня після вечірки. Але одне відомо точно: хтось когось обов’язково тролив.

Віка («Одружуся. Негайно») про Аню («Записки журналістки»):
— Дівчино, ти або мій кумир, або моя тривожність. Не знаю, чи хочу з тобою дружити, чи судитись.

Аня про Світлану («Віднекромантив? Одружуйся!»):
— Я, звісно, бачила багато божевільних історій, але ця дівчина вийшла заміж за некроманта, щоб не потрапити під лопату. А я думала, що тільки ми в "Записки журналістки" трохи з прибабахом.

Світлана про Айлі («Відфеячу на повну»):
— Ну слава Богу, хоч хтось у цій кімнаті теж аферистка. Хоч хтось розуміє, що мораль — це поняття гнучке, як курс гривні.

Айлі про Поліну («Дві дружини, одна брехня»):
— Серйозно, як можна не помітити, що твій чоловік — ходячий подвійний паспорт? Я б йому вже на другий день прив’язала жабу до лоба.

Поліна про всіх:
— Ви всі божевільні. Але дякую, що тепер я не почуваюся найдурнішою в кімнаті.

А тепер трохи чоловічої частини драми:

Емір («Дві дружини, одна брехня») про Йогана («Записки журналістки»):
— Я принаймні мав дві сім’ї у двох країнах. А цей не втримався навіть у межах одного району.

Йоган про Вейна («Відфеячу на повну»):
— А цей тип узагалі існує? Він такий суворий, що здається, ніби його вирізали з каменю і додали функцію "погляд, що вбиває".

Вейн про Дем'яна («Одружуся. Негайно»):
— Якщо цей хлопець ще раз вимовить слово "спонтанність", я перетворю його на жабу. Назавжди.

Дем'ян про всіх:
— Нормальні люди. Але я точно не в тому жанрі. Де тут романтична комедія, з перегонами і без чорної магії?

І все ж…
У кожного з них — своя правда.
Своя історія.
І свій момент, коли все летить до біса — але замість впасти, вони кажуть: "А ну стійте, авторка ще не закінчила цей розділ."

І саме за це я люблю кожного. Навіть Еміра. Але трохи менше, ніж жабу.

А ви — кого б запросили до себе в кімнату для душевної розмови?