Сьогодні я хочу поговорити про досвід, знайомий до болю. Усе починається з, на перший погляд, невинної фрази: «А от інші діти…».
І в цю мить світ звужується до однієї істини: є ти – і є інший, «кращий».
Цей збірний образ ідеальної дитини може мати будь-яке обличчя: успішний однокласник, талановитий сусід, той самий «син маминої подруги». Здавалося б, нам хочуть показати приклад для наслідування, надихнути. «Якщо хтось зміг – отже, зможеш і ти». Але психологічний ефект від цього – зовсім інший.
Коли тебе постійно порівнюють, навіть найбільші досягнення втрачають цінність. Вступ до університету, щоденні перемоги над собою – усе це миттєво блякне на фоні чужих, гучніших успіхів.
Ти чуєш одне: «Цього недостатньо. Ти не дотягуєш».
Порівняння глибоко закарбовують відчуття, що з тобою щось не так. Замість пошуку своїх сильних сторін – лише спроби виправити те, що не схоже на «ідеал».
Моя героїня Рита з дитинства вважала себе гіршою – бо завжди була фоном для Максима, зразкового хлопця, якого ставили їй у приклад.
Найболючіше – коли це роблять ті, хто мав би підтримати. Дім перестає бути безпечним місцем. Замість щирості – мовчання. Замість довіри – стіна.
Бо ти не хочеш знову почути, яким «хтось інший» кращий за тебе.
У 16-й главі «Зірок крізь сльози» Рита повертається додому – туди, де мали б любити безумовно. Але саме там їй доведеться пережити психологічну війну з найріднішими. Бо навіть із найкращих намірів можна збудувати пастку.
Насправді, «та інша дитина» – теж лише фасад. У кожного своя боротьба. І, можливо, найкраща підтримка – це не порівняння, а віра в унікальність шляху кожного з нас.
А вас порівнювали з іншими? Як це на вас вплинуло?
8 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиАх! Впізнаю мою маму. На жаль. Хоча я у школі була відмінницею, а все одно вона мені казала: "А от інші діти!.." Готують їжу, прибирають у хаті, допомагають стареньким перейти через дорогу і т.п... Результат - нема між нами такої довіри, яка могла б бути.
Анолі Айзенхарт, Дякую за розуміння.
Таке ставлення принижує особистість і не сприяє її розвитку. Лише розуміння і підтримка формує особистість. Ми всі різні, а спроба порівняння є нав'язуванням меншовартості.
Олег Іващишин, Дякую вам. Ви кількома реченнями сформулювали головну думку, яку я намагалася донести. «Нав'язування меншовартості» — це ідеальний термін для цього явища. Краще й не скажеш. Повністю згодна з кожним словом.
Мене із молодшою сестрою порівнювали) вона за характером була завжди супер слухняна, а я) ну яка є)) Досі є відчуття, ніби я гірша) ніби не така відповідальна і т.ін)
Анжеліка Вереск, Ні, це було вже доволі давно. За цей час зʼявились інші таргани. Більш породисті :)
Так, трохи є - дійсно з'являється відчуття власної неповноцінності. Причому, не просто з'являється, а й залишається з тобою назавжди "у фоновому режимі".
Але з іншого боку - це потужна мотивація (як вже зауважив Руслан) - розбитися об стіну, але стати хоч в чомусь кращим за тих "інших" (перевірено на собі). Хоч, щасливим це людину, звісно, не робить...
Олександр Бабич, Дякую, що поділилися. Ви описали цей досвід з неймовірною точністю. Особливо фраза про те, що відчуття неповноцінності залишається «у фоновому режимі» – це дуже влучно.
І ви абсолютно праві щодо іншого боку медалі – цієї руйнівної, але потужної мотивації «розбитися об стіну, але стати кращим». Це пастка, в яку потрапляють багато сильних людей. Але ваша остання фраза – «Хоч, щасливим це людину, звісно, не робить...» – це і є, напевно, найголовніша і найсумніша правда. Можна досягти всього на світі, але якщо робиш це, щоб щось довести іншим, то внутрішньої гармонії так і не знаходиш. Дякую за такий чесний і глибокий коментар.
Оооо старе як світ. Все дитинство було. І це в той момент, коли я для інших ходячий приклад чемності, чесності, відповідальності і вихованості. А вдома... А нема хап-хап))
І так, це не приємно. Визнаю. Але жити і з тим можна. Тоді ти звикаєш боротися внутрішньо. Ти перестаєш реагувати на все. Це заставляє розвиватися. І ти хочеш бути кращим аби показати собі й іншим, що так і є. Ти ставиш собі за ціль - тягнутися ще. А не просто висиш, як ковбаска на перекладині життя. А потім ти на все помалу забиваєш і вже рухаєшся своєю стежкою, котру знаходиш в процесі.
Руслан Баркалов, Дякую за такий багатогранний і чесний коментар. Ви описали повний цикл: від болю і несправедливості до трансформації цього в силу. Іронія, коли ти для всіх приклад, а вдома — «не дотягуєш», дуже знайома. Але ваша кінцівка — «помалу забиваєш і вже рухаєшся своєю стежкою» — це і є, мабуть, головна мета для кожної людини, що пройшла через це. Не доводити щось іншим, а знайти себе. Це дуже сильна і зріла позиція. Це не всім вдається, і те, що ви змогли перетворити цей досвід на силу, викликає величезну повагу. Дякую, що поділилися цим досвідом.
У мене є 4 казки, зараз вони у літагента, шукають видавця, тож я їх не публікую. За іронією головний герой - той самий син маминої подруги для усього дому, але у своєму рідному місті постійно чує від тітоньки що він не достатньо дивний для їхньої родини. У його бітька в історії був момент, коли його змушували вдягати смокінг для походу у магазин, а вдома він носив футболки драні, бо "якщо тобі зустрінеться президент, або, хтось більш важливий, скажімо, мамина сусідка". Бо усі мають думати що ти охайний, що батьки в тебе заможні і усім забеспечують.
Crown Horror, Це так приємно читати, дякую! Ваша віра в мою героїню дуже надихає.
Це один з багатьох видів психологічної маніпуляції. І він — невдалий. Викликає відторгнення та зворотній ефект від наміру того, хто його застосовує. Дуже часто застосовується несвідомо. Добре, що Ви пишете про це. Бо можна свідомо почати розуміти шкідливість цього методу.
Romul Sheridan, Дякую за такий глибокий і влучний аналіз. Ви абсолютно праві, термін «психологічна маніпуляція» тут підходить ідеально. І ключове слово, яке ви зазначили, — «невдалий».
Особливо важлива думка про несвідоме застосування цього методу. У цьому, мабуть, і криється найбільша трагедія: батьки не хочуть нашкодити, але через незнання завдають болю. Саме тому я і хотіла підняти цю тему — щоб допомогти усвідомити наслідки. Дякую, що додали таку важливу думку до обговорення.
ООО... Маю людину в моєму житті, яка зіштовхнулася з цим. Вона вже доросла, але ці слова викарбувані в її пам'яті.
Сергіель Краель, Дякую, що поділилися цим спостереженням. Ви торкнулися самого серця проблеми. Фраза «слова, викарбувані в її пам'яті» — це найточніший опис того, що відбувається. Це не просто дитячі образи, це шрами, які залишаються на все життя.
Дуже шкода, що цій людині довелося через це пройти. Ваша історія — ще одне важливе нагадування, наскільки обережними ми маємо бути зі словами. Дякую, що додали таку важливу перспективу до обговорення.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати