Ану, автори, зізнавайтеся, було таке: Сідаєш писати. За вікном дощ, чай парує, а герой у твоїй голові проситься на волю. І ти такий: "Окей, давай, тільки швидко."))
А потім — "А чи куплять цю історію? Читачам зайде? Чи не краще було б написати про альфу-самця з трагічним минулим і шрамом на серці?..”
Я, як аматорка, що поки не дійшла до рівня продажів на Букнеті чи де-інде, таки задумалася:
Що для авторів їхні книги? Віддушина чи заробіток?
Хтось пише, бо не може не писати. Бо сюжет сниться, герої стукають у двері під час обіду, а душа просить виговоритися.
А хтось — бо хоче стабільний дохід, читацьку увагу, топи, продажі, контракти. Це теж не гріх. Це професія.
А найчастіше — воно все разом:
-
Ранок — для натхнення.
-
День — для редактури, структури й обкладинки, яка “зайде”.
-
Вечір — знову для душі. Бо героя ж шкода.
І знаєте що? Обидва варіанти — нормальні.
Бо навіть книга, що написана "для себе", може стати успішною.
І навіть комерційна історія може мати серце.
(Головне — не втратити власний стиль.)
А ви як пишете, зізнавайтеся?! Для душі, для рейтингу, чи щоб світ нарешті почув ваш голос і… можливо навіть заплатив за нього?
Поділитеся у коментарях?
14 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиІнколи були такі думки, але..присмак визнання, навіть безкоштовного, ні з чим не зрівниться! Грощі добре - але коли тебе визнають...ммм.. то є паливо для ще сильнішого пориву творити!
Адріан Анжелворд, дуже дякую!)
Давайте бути чесними, є такі. що відмовляться від нагороди за свою працю? Думаю, ні. Інша справа дійсно писати з настроєм, від душі, вкладати в книгу свої почуття. Задача в тому, щоб поєднати ці дві речі - задовольнити бажання читача і писати з натхенням)
Єва Родзинка, теж вірно!
А іноді буває так.
Йдеш собі, нічого не чекаючи, і проходиш повз кладовище. Дивишся — покинуті, зарослі могили. І думаєш: хто вони були? Хіба вже ніхто про них не пам’ятає? Хіба не лишилось жодної душі, яка б згадала?
Що вони залишили після себе?
І тоді питаєш себе:
А що залишу я?
Книжки.
Може, вони не ідеальні. Може, хтось їх не зрозуміє. Але я вкладаю в них частинку себе, свого серця й болю, надій і мрій.
Я хочу, щоб вони жили довше за мене.
Щоб їх перекладали. Читали. Обговорювали.
Нехай продаються — чи ні. Мені неважливо.
Я мрію про інше:
Щоб колись, через сто років, хтось ішов повз, зупинився, замислився — і сказав:
«Я читав її книжки».
Бо саме так і народжується — безсмертя.
Щось потягло на філософію — не звертайте уваги. Буває іноді.
Наталія Шепель, гарно сказано. в точку.
Для мене це віддушина. Не можу не писати. Але якщо одного разу вийде на цьому щось заробити, буде непогано)
Тамара Юрова, Ой як приємно❤️
Перший рік на Букнеті я взагалі про це не думала, хоча тоді була така можливість. Просто підписників було недостатньо. Бо мовчки викладала глави і ні з ким не спілкувалася. А тепер розумію, як важлива підтримка серед авторів.
Пишу, бо хочеться. Бо герой бере, приходить, оживає, накручує навкруги себе світ, а потім такий сідає і:
— Ну що, я тут такий (така) красунчик, в моєму всесвіті повно міфів, побрехеньок і дивнуватого почуття гумору, може пора про сюжет подумати, перепонів якихось підкинути, ціль дати, а то нудно. Агов, автор, я ж книжковий герой, книжкові герої безцільно не народжуються.
В цілому, це цікаво. Бо сідаєш і пишеш план з тими перепонами. Тримаєш в голові родичів, котрі ні разу в книзі не з’являться, але вони мали якийсь вплив на героя, пишеш кілька цікавих сцен... а потім звідкись з’являється якась зараза і той нещасний план переписуєш, бо ніфіга воно як задумано не закінчиться. І вже написане нікуди не лізе, а знайти йому місце хочеться, бо це така милота, чи смішне щось, чи трішки страшнувате.
А потім згадуєш, що це мало бути оповідання колись))
Чесно, заздрю тим, хто може сісти і написати цікаву, стопроцентно комерційну історію. Я так не вмію, мене несе.
З іншого боку, добре, що є люди, котрим воно подобається.
Тетяна Гуркало, Цілком з Вами погоджуюся)
Завжди для душі. Але останнім часом хочеться, щоб хтось почув мої твори. Тому я тут
Анжеліка Вереск, Буду чекати) І... велике дякую!
У мене тільки для душі. На продаж то гарно, дуже гарно, але чогось не пишеться
Славко Морок, розумію Вас)
Смішно зізнатися: досі пишу для душі та переживаю за кожну книгу, як за дитину. Просто з часом навчилася не тиснути на читача читанням нотацій або історичних лекцій, а оформлювати важливі для себе сенси в цікаву іншим обгортку. В мене є відверто нішеві книги, які складно позиціонувати як влучання в цільову аудиторію букнету. Однак я дуже люблю кожну з них, навіть якщо продажі були/будуть невдалі. В якомусь сенсі навіть заздрю авторам, які можуть писати за графіком нон-стоп, без перерв чи поклику музи. Це ж реально робота, щоденна і важка, ще й з негарантованим результатом. Але сама так не можу, не виходить, мені реально має відгукнутися якась проблематика - і тоді вже народжується історія.
Анні Кос, розумію Вас! Я така сама!
Я завжди пишу те, що мені цікаво, бо інакше в мене інтерес до написання впаде геть. Але і до того, що собі подобається завжди можна додати чогось популярного. Або популярну тему обдумати так, щоб і собі подобалось, і людям. А ще одну книгу можна писати для душі, про те, що дійсно хочеш розповісти, а іншу вже на популярні теми.
Анна Потій, дуже цікава рекомендація! Дякую!
Я завжди пишу для душі. Пишу про те, про що б сама хотіла почитати. Поява комерційного статусу для мене нічого не змінила. Я не женуся за кількістю книг, як і не маю часових рамок в які маю вмістити написання історії. Я змінюю піджанри, пробую нове, але це все з душею. Я люблю всі свої книги і пишу з задоволенням.
Ньюбі Райтер, Дякую. Бажаю і вам натхнення та успіху в творчості)
Я не комерційний автор, тому не пишу на продаж. Але скажу чесно - деякі книги я все ж пишу з орієнтацією на ширшу аудиторію, ніж моя звична, бо розумію, що інакше сторінка рости не буде.
Тобто я все одно пишу це з цікавістю і любов'ю, але можу, наприклад, зробити героя, що скоріше сподобається більшості читачок, хоча сама волію інший типаж. Та й нецікаво весь час писати про однакових героїв)
Чарівна Мрія, дуже цікавий підхід до творчості! потрібно взяти собі на замітку!)
А чому б не писати і для душі, і, водночас, на продаж? Якщо щиро писати, то, скоріш за все знайдуться такі, які залюбки будуть платити гроші за те, щоб хоч краєчком ока зазирнути у вашу душу ))) Звісно, це набагато складніше, ніж писати просто заради комерції.
Лариса Лешкевич, погоджуюся з Вами)
Душею)
Чай Дивака, я теж))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати