Привіт, мої хороші!

Вибачте за затримку з оновленнями книги “Моя назавжди”. Найгірше – коли хворіють діти. Всю ніч температурив син. Я вже чекаю, коли в нас вилізе зуб, щоб видихнути і з острахом чекати наступних. Але продовження вже виклала, тому забігайте читати!

Лукаш зник, але в Олесі новий союзник-ворог. Тому скоро взнаємо нові секрети.

Залишаю вам шматочок оновлення і чекаю на ваші враження в коментарях.

— Ми не одна команда, Веремію.

— Знаю. Але поки що — ми з однієї шахівниці. А далі — хто кого.

Я відчула, як мені стає холодно. Але не від вітру, що просочувався крізь щілини вікна. А від того, як він це сказав. Без емоцій. Без співчуття. Але чесно.

— Добре, — видихнула я. 

— А потім? — прищурився він.

— А потім — побачимо, хто виживе. Але я мушу знати, що ти — не чергова пастка від нього.

Його посмішка була тонка, майже непомітна. Але я знала — він мене поважає. Не любить. Але поважає.

І цього поки що достатньо.

— Я не герой. Але мені вигідно, щоб Лукаш був живий. Він може дати свідчення. Може підтвердити компромат. А ще він для тебе — слабке місце. Ясинчук це знає. І використає.

Він говорив, як стратег. Як шахіст, який прорахував усі ходи. І я розуміла, що в його логіці є жорстокий сенс.

Маю надію, що сьогодні спатимемо спокійно і вранці викладу продовження книги “Донька мого ворога”

Не забувайте підписуватись на сторінку, ставити сердечка книзі та залишати свої враження в коментарях!

Ваша Дженні!