Візуал: Моя підла бібліотекарка...

...А ще я змінила анотацію ❤✨

Ми з вами майже на фінішній прямій. Уже написана сотня сторінок, ще трохи й Доббі буде вільний. Після завершення знову буду тут відсутня приблизно тиждень-два — зачитуватимусь накупленими книгами, а тоді зустрінемось у новій історії. Можливо, буде новий цикл :)

Ільва Лукретта:

Торнтон Ферокс: (А чи не застарий він для своїх 25-ти? Хоча, з таким-то життям...)

Дарґон:

Дітер Ферокс:

Тесса:

Ісса: (Ші, гад такий, не хотів малювати їй шрам на губі, тільки синців пододавав, ніби вона тиждень не просихає)

Тавро Ільви: (Ага, схоже на квіточку)

Грімвенна — столиця Естергії:

Академія імені Чорнорія:

І ще трохи картинок, щоб дарма не пропадало:

Аууу... гав-гав

І під кінець невеличкий уривочок. Скоро ми вже дізнаємося, чому Ільву прокляли.

— Знаю, це твоє перше свято, і ти хвилюєшся... 

— Жертвоприношення, — виправила її, також припинивши всміхатись. — Це називається жертвоприношенням, а не святом. Вони збираються випатрати козу й випити її кров. 

— Вони? — насупилася Тесса, міцніше перехопивши мої долоні. 

Відтак зітхнула й підійшла ближче, зазираючи мені у вічі. Що вона там бачила? Біль? Страх? Огиду до подібних собі? Я мала б радіти, що досягла двадцятиріччя й можу бути присутня на Кровавій осені. Служити Богині, підносити їй дари й насичуватись її силою натомість. Будь-хто на моєму місці радів би цьому. Убив би за це. 

Та мені чомусь важко побачити благословення там, де вирує смерть. З крові не зроджується нічого прекрасного. 

Мабуть, Тесса вловила мій настрій, тож потягнула глибше в ліс.