Ось так от!)

Поки я трохи прихворів, і писати в повному форматі не можу, вирішив опублікувати ще один шматочок тексту з майбутньої книги: " В горах Веалорт".

 "І от ніч. Просто, темрява, що згущалася на очах. Той "БАБАХ", який я почув вчора.... 

- ЩО ТО, БЛІН, БУЛО??? Дрон? Граната? Міна? Що то, блін, тоді рвонуло? 

Тим не менш, мені не знати, а в напрямку того звуку я точно не піду! Тим паче вночі.  Я перевернувся на інший бік.  Можливо лежати в мішку для сну, просто посеред галявини, було поганим рішенням, але тоді я навіть не думав, і просто ліг спати.    

. . . 

А МАВ БИ ПОДУМАТИ! - кричала мені доля наступного ранку, коли я почув вибух знову. І не десь там, а буквально за кількадесят шагів звідси! І шо? Спальник в руки, туди ж рюкзак і побіг - по горам, по лісам!  За скелю, поворот, і знову, і знову. Я вже перестав орієнтуватися. Та й не думав про це.

. . .

А МАВ БИ ПОДУМАТИ, ТЕЛЕПЕНЬ! - дала мені другого стусана доля коли я добіг до урвища, і йти було нікуди.

- В ЦИХ КЛЯТИХ ГОРАХ Є ХТОСЬ ЩЕ?! - вирвалося з мене, і я вже обезсиленно перебирав відповідь на щойно задане питання! - ХТО?!  

 І от я ще раз підтверджую собі на майбутнє, якого може й не бути, що приймати пропозицію поїхати в гори на ворожій території, під час війни не найкращій варіант. Яким би ти там запеклим вченим-географом не був, не варто вірити людям що відчайдушно намагалися від тебе позбутися.  Але на рефлексії часу не вистачало. Я ковзав поглядом по тих височезних скелях і деревах , так, ніби щось бачив, але то не рахуємо, тоді я просто так робив.  

І тоді..... БЛИСК. Червоний лазер, прямо як......... На оптиці вогнепальної зброї, для нічного використання!  Я тоді побіг вздовж того урвища. Заворот, побіг, завернув, ще раз і ще раз.  Тут я вже біг впритул до стіни. Спинився,  задихаючись.

- Я відірва......... - хотів був запитати я, АЛЕ........

- Keep going, new target. This is not interesting. (переклад: Не зупиняйся, нова ціль. Це нецікаво.) - почувся десь позаду, чи то згори від мене незнайомий голос. Я ледве розібрав що він сказав і миттю сіпнув голову вгору.

ТУДУН.....  

Там... Незнайомий юнак. В темному камуфляжі, з чорним каптуром. Але зараз мене цікавив не його зовнішній вигляд, геть не його зовнішній вигляд!  А наведена в мою сторону снайперка. 

- Not answering? (переклад: Не відповідаєш?) - знову почувся його голос.   

 - АГА. ВІН ЩЕ, БЛЯХА, ПИТАЄ. ВИБАЧ, НІЧНИЙ МОНСТР, МАТИ ВЧИЛА НЕ ГОВОРИТИ З НЕЗНАЙОМЦЯМИ, ОСОБЛИВО З ТИМИ, ХТО ЦІЛИТЬСЯ В ТЕБЕ ЗІ СНАЙПЕРКИ!  - вирвалося з мене

Але він схоже розібрав шось з мого монологу.  Бо тут гигикнув. І раптом заговорив. І не на клятій англійській:

- Монстр, кажеш? - його голос раптом звучав кардинально по іншому.  Я сіпнувся. Він мене зрозумів? Це типу кінець? Але роздумувати я права не мав, бо він раптом хитнувся і зістрибнув до мене вниз. Я грюкнувся.   

- Тоді не хвилюйся, я не застрелю тебе. - мовив він тоном, ніби це був найпростіший факт про погоду. Так, точно прогноз погоди! Тільки найгірший для мене, що вже в передінфарктному стані:

- Чо?......

Він хитнув головою, здивовано, мабуть думав, що я вже маю сам себе закопувати. Потім хитро хіхікнув, і спустився навпочіпки:

- О, просто не хочу витрачати на тебе набої. 

О, БЛІН, ДЯКУЮ! НЕ ТОГО ШО ЙОМУ МОЄ ЖИТТЯ ДОРОГО, НЕ ІЗ-ЗА МОРАЛІ. НЄ. НАБОЇ! ЗВІСНО! ТИПОВИЙ ВБИВЦЯ! 

Тут він посміхнувся (теоритично, я ж не бачу його кляте обличчя) задумано гмикнув:

- Але не хвилюйся, - мовив він,  - У мене ж ще є ніж! - раптом дернув він ззаду ніж. І ні, не кухонний! 

 Я сіпнувся на декілька метрів назад. І злякано:

- ЕЙ! ТИ Ж СКАЗАВ, ЩО НЕ ВБ'ЄШ МЕНЕ!

Він здивовано хитнув голову.

- Хіба? - потягнув здивовано задумавшись він - Я, здається сказав, що не пристрелю, але про "приріжу" нічого не було. - знову сказав він як ПРОГНОЗ КЛЯТОЇ ПОГОДИ! ТОЧНО, ПОГОДИ МОЄЇ СМЕРТІ!

- Е! Чекай-чекай! Не треба мене вбивать! Я хіба тобі щось зробив? За що мене вбивати? - тремтячи  промимрив я.

- Наприклад, - сказав раптом, цей чортів монстр - вбити за наявність шеврону ворожої армії? 

Я грюкнувся. ВІН І ЦЕ ПОМІТИВ? Я миттю прикрив його рукою.

- То.... Подарунок він НЕнайкращіх друзів. - мовив знову ж таки, тремтячи я.

Той схвально кивнув.

- Звісно.  Небажані друзі з воєнкомату, так?  

Я сіпнувся:

- Ой. Ні! - задихався я. - Хто ти такий, блін? "

Ну ось так от. Ну а поки, я буду валятися з носовичком, градухником, і чашкою лимонного чаю, прошу вас завітати до мене в Телеграм! Ну , будь ласка! Це будуть найліпші ліки! А там купа різних приколдесів потім буде!) Всім гарного дня! І нормального імунітету, щоб не хворіти влітку!)