Вітаю, любі! 

Запрошую до нового розділу роману "Вкрадене серце".

Також хочу повідомити, що змінила обкладинку, сподіваюся вона сподобається вам. 

Уривок.

Підсвідомо розумію, що я повинна вдавати байдужість, але щось не впевнена, що у мене це вийде. Бо чим ближче підходжу до Орловського, тим більшим стає моє хвилювання. Коли ж Вілен, помітивши мене, наближається впевненою ходою, мене охоплює ейфорія, і я заледве опановую себе.

— Привіт! — впевненим, красивим тоном вітається він.

— Добридень! — стараючись не дивитися на нього, відповідаю й одразу нагадую: — Тато казав, що це дуже терміново.

Орловський забирає від мене теки. Йде поруч зі мною, ведучи до машини.

— Не хвилюйся, мила. Ми все встигнемо.

Він прочиняє мені передні дверцята, але я на мить зиркаю у темне скло його окулярів й оминаю чоловіка. Вперто не хочу сидіти з ним поруч. Мені буде спокійніше позаду.

Прочинивши собі задні дверцята сама, сідаю в салон й одразу зачиняю їх. Вілен іще з хвилину стоїть у прочинених передніх дверцятах, а тоді, поклавши теки на переднє сидіння, сідає за кермо. Пристібає пасок безпеки й зиркає на мене у дзеркало заднього виду.

— Аїдо, мені було б приємніше, якби ти їхала поруч...

— Вілене Аркадійовичу, не вигадуйте. Краще поїхали, — перевожу погляд у вікно, розслаблено відкинувшись на спинку сидіння. Зовні вдаю впевненість, а всередині все кипить.

Я можу це заперечувати, приховувати, протистояти собі, але я кохаю цього чоловіка і страшенно ревную його. Зараз я ображаюся на нього, хоча не повинна цього робити. Я не хочу його ділити з ніким. Я згодна відпустити його, але не ділити...

Книга тут...

QlBR-PU1 — Жебрак.

Приємного читання!