Ну що, друзі. Ось і настав той момент, коли остання крапка поставлена, а герої нарешті можуть видихнути.

Це була подорож. Місцями смішна, часом драматична, десь абсурдна, але рідна. Я вже казала, але скажу ще раз. Ця історія повинна була стати іншою. Легшою, швидшою, але вийшло так. І знаєте, я рада, що так сталося. Я рада, що знайшла тут неймовірних людей, які дозволили цій історії залишитися такою, якою вона вийшла.

Я не впевнена, що змогла б її завершити без вас. Спрощувати те, що почала було б злочином, а продовжувати в пустоту не змогла б, відверто скажу. Тому величезне, безмежне «Дякую!» всім вам.

Це майже особиста історія, де оживає те, чого не буде.

Трохи масштабніша ніж планувалося історія, але тим більше задоволення я відчула, коли нарешті змогла поставити останню крапку)

Але це крапка в цій історії, а не взагалі в творчості, тому трохи про плани. Днями збираюся почати викладку новинки, де я хотіла б відпочити, залишити логіку та просто відірватися. Ця історія буде ближчою до Некромантів, трохи абсурдною, власне, те, що треба для перезавантаження)

Привид без опери

У славетній міській Опері з’являється загадкова проблема: одразу три Привиди опери вирішують, що саме їм належить почесне право драматично зітхати в тінях, лякати артистів і з шиком розгулювати коридорами в плащах.

Додайте до цього рудоволосу примадонну, яка в привидів не вірить, зате захищає свою партію з таким запалом, що навіть привиди починають сумніватися, хто тут справжня сила. Але, як і личить добрим історіям, від ненависті до кохання – лише кілька музичних тактів.

Один із привидів, надто романтичний як на привида, раптом чує в її дзвінкому голосі щось більше, ніж виклик. І її «ля» влучає просто в його «сі».

Буду рада всіх бачити в новинці!

І ще раз величезне дякую і читачам, і авторам, які зібралися тут, і керівництву платформи взагалі за те, що є можливість ділитися своєю творчістю)

Такий ось ранок вдячності))