Вітаю, мої хороші!

Роман "Ді-джейка" — оновлено.

Наші діти — наше все. Це продовження нас. Часом ми женемо за тим чи іншим, аби діти мали все, не виглядали гірше інших, мали те чи інше, бо ми колись цього не мали... Але чи варте воно того?! Інколи нашим дітям потрібні лише ми самі... Теплі обійми, душевні розмови... Наша увага та душевне тепло — це найцінніше.

Сьогодні розділ від Даяни.

Уривок.

Десять хвилин за розмовами минули швидко. Я дала автограф Лілії Олегівні, і ми почали будити мою принцесу та Мілану.

Соломійка нервує, хвилюється. Я ж підтримую її — теж нервую, але стараюся не показувати свого хвилювання. Бо ж я знаю, як розчарується донечка, якщо не виграє це змагання. Лілія Олегівна теж підтримує Мілану заспокоює й обіцяє підтримувати не гірше ніж мама.

Цілий виступ Соломійки почувалася так, наче це я виступаю. І видихнула, коли моя крихітка вклонилася глядачам, зірвавши повний зал оплесків. Я невпевнена, але, здається, перше місце точно сьогодні буде нашим. Принаймні мені дуже цього хочеться.

Після виступу пригортаю свою крихітку, і ми присідаємо осторонь, а тренерка йде до Мілани, бо мусить провести її на змагання.

Зиркаю на свою донечку — вона просто сяє. Для неї, здається, неважливо, як вона виступила і яке місце займе. Їй важливо, що я поруч. І це змушує мене серйозно замислитися над своєю кар’єрою...

Книга тут...

Приємного читання!!!♥️