Уривок з нової глави…

Я стояла спиною до велетенського дзеркала — напівоголена, в розстібнутому шовковому халаті, що ледь тримався на плечах, оголюючи мої груди. Я торкалася долонями ніжних мереживних тканин суконь, що здавалися схожими на райських птахів — кольорових, витончених, зухвало красивих, — які непрохано залетіли до моєї гардеробної.

Раптом двері різко відчинилися, і я побачила на порозі Маттео. Він дивився на мене з якоюсь незрозумілою люттю, у якій, однак, читалася сором’язлива хтивість. Його погляд уже давно не був наївно дитячим — зіниці розширені, хижі, повні того самого дикого голоду, який не належав більше хлопчику, що завтра мав вдягнути піджак із гербом і вирушити до чоловічої гімназії. На мене дивився звір, що відчув запах жертви й сподівався, що вона не чинитиме опору.

Він уже стояв майже впритул — у темному светрі, з тими самими неслухняними хвилястими пасмами, які спадали на лоба, перетворюючи його на солодкого херувима. Його губи блищали спрагою. Руки були в кишенях, але я відчувала їхню напругу — таку, що здавалося: він ось-ось притисне мене до підлоги й розчавить своєю дикою, ще не контрольованою чоловічою силою.

— Я хочу побачити, як виглядає твоє тіло. По-справжньому… — прошепотів він, не кліпнувши й оком. — Не те, яке ти показуєш камерам. І не те, яке даруєш Карло. А те, якого ти торкаєшся, коли думаєш, що ніхто не бачить.

Я зробила крок назад, забувши, що позаду було дзеркало, а не двері, в які можна вибігти. Від несподіванки не встигла прикрити груди — і він витріщився на них збуджено, без тіні сумніву.

— Я бачив, як ти себе торкаєшся… Батько не задовольняє тебе так, як ти хочеш, правда? Тебе заводить думка, що я це бачив? — він різко рвонувся до мене.

Гнів від почутого вдарив у голову. Я миттєво схопила його за зап’ястя й з силою виштовхнула з гардеробної. Маттео розсміявся мені в обличчя.

— Я бачив, як ти дивишся на мене, — прошипів крізь сміх. — Не прикидайся святою.

Я вдарила його з усієї сили — так, що він упав на підлогу. Ляпас пролунав, мов фінальна нота драматичної сцени — як у балеті, де героїня падає після пострілу, а зал завмирає. А потім настала абсолютна тиша.

Продовження чекає на вас на сторінках моєї книги ♥