Проблема складних персонажів.

Наскільки легко працювати із ,,пласкими’’, стандартними персонажами і як справді важко вести логічну лінію сюжету із типажами, які не дуже вписуються в прийняті рамки ,,геройства’’ і ,,поганства’’.  У мене звична ситуація, коли я починаю книгу із одним конкретним задумом, але коли доходжу до фіналу, то розумію, що потрібно вносити купу змін, саме через моїх "складних" персонажів. Мій Януарій із  слеш- історії  ,, Троянди Ліліт’’ саме такий неоднозначний герой. Ніби дивишся і ясно, хто перед тобою - і моя вкрай романтична натура починає осудливо кривити носа. А потім, у процесі написання історії, розумієш, що він такий самий цікавий і різний, як інші мої персонажі.  Я дуже часто їх порівнюю із айсбергами. Дивишся і ніби все зрозуміло, а пірнеш у сюжет, а там стільки сюрпризів.  Не думала, що ця історія вийде настільки відвертою і одночасно такою ніжною, саме завдяки герою, на якого я найменше сподівалася.