О, уривочок золотих сторінок))

Після цього ви обов'язково гляньте "Артефакт Відлуння", бо це геніально)) ХАХА)

Уривочок:

"Скрип.
Скрип.
Скрип.

Остання плитка.
І ще одна.
Чи я вже їх повторно натираю?
Чи в мене галюцинації від парів засобу для чищення?

— Ну.
Сказати “ура”?
Чи, як варіант, “ойойой”?
Бо як тільки закінчиш тут —
почнеться щось ще гірше.
Це ж Ріріонська фортеця, тут свят не існує.

Я поставив швабру.
Присів на корточки.
І дозволив мозку… нарешті трохи побути мозком.

— Так.
Окей.
Що ми маємо:
Кай — демон світла,
Елл — пасивна загроза,
Вільяс — метафора загибелі,
Лівія —...

Стоп.

...Лівія?

Хвилинку.
Де вона?
Я ж ***її не бачив уже декілька днів.
І це…
дивно.

Це ПІДОЗРІЛО.

І як тільки ця думка засвітилась у голові,
в повітрі розквітнув той самий — знайомий, огидно солодкий, вивірено-зловісний голос:

— О, наш дивачок.

Я закляк.
М'язи стали як плитка, яку я щойно натирав —
блискучі й приречені.

Я повільно обернувся.
Вона.
ЛІВІЯ.
Посмішка —
солодка,
очі —
як у кішки перед стрибком.
І виглядає ніби з обкладинки “Смерть — із серцем”.

В голові — поема.
Жахлива.

"Думки мої — вороги нові.

Лівія — їхня матір, а я — знову в біді."

Я, звісно, міг би щось сказати.
Але язик спакував речі й виїхав."

О, і поема в кінці, повністю описує стан Фріла, егеж?