Мирне життя герцогині Ванделір де Ашем перериває дзвінок діалеру. Слідча інституція повідомляє... А от про що саме, можна дізнатися вже у книзі. Але можу одразу сказати, цілеспрямованість - це найголовніша риса нашої герцогині :)

Врятувати міністра церемоній - це детектив, пригоди, романтика

Це непроста історія про закохану жінку, яка готова ризикнути життям заради свого чоловіка.

Про те, що себе складно змінити повністю, як не намагайся.

Про те, що неправду можна приховувати роками, але вона нікуди не зникає.

Про минуле, що його можна забути, затерти спогади, змінити оточення, але ти ніколи не вгадаєш, коли саме воно повернеться до тебе.

Про відчайдушні речі, на які ми готові піти заради спасіння близьких.

Про страх смерті і втрати себе.

Про межі, які має кожен із нас, деякі ми можемо подолати, через деякі не варто і пробувати переступати.

Про почуття і відданість. Про кохання, куди ж без нього. І про рудого котика ❤

Я пам'ятала гучні кроки, презирливе «я не давав свого дозволу» та жорсткі пальці на моєму підборідді, що змусили мене підняти обличчя догори. Я дивом не подивилася йому в очі, так, усього лише побачила край темної — як грозове небо — райдужки. А потім Гейс мене вихопив із його рук: обійняв і притиснув обличчям до свого плеча. Заслонив від надмірної королівської уваги.
— Це моя наречена, дядьку. Я прошу вас не робити боляче тій, яка за півгодини стане моєю законною дружиною, — промовив він. — Що б ви не побачили, не дістали з її пам'яті та думок, я не відмовлюся від своїх слів.
— Хлопчисько!.. — пророкотав король.
— Можливо, ваша правда, — знизав плечима Гейс, він здавався байдужим, але його руки, що лежали на моїх плечах, були напружені. — Але я не відмовлюся від Нікке.

✫✫✫

— Ваша світлосте! — рявкнули за моєю спиною. У голосі чулося роздратування і навіть обурення моєю поведінкою.
Я обернулася і без подиву впізнала в королівському вартовому, який поспішав у мій бік, одного з тих, хто саджав мене в зелфор. Не очікував, що я зроблю по-своєму? Даремно.
— Ви вчасно, — я своєю заявою явно збила вартового з пантелику. Але я й не думала тікати, мені справді не було чого більше робити біля стіни, і попрямувала назустріч, продовжуючи ділитися своїми переживаннями: — Не могла поїхати, не оглянувши тут усе. Повинна ж я переконатися, наскільки жахливими були руйнування, щоб знати, скільки жертвувати на відновлення шпиталю.
— Переконалися? — майже прогарчав вартовий.

✫✫✫

Нарешті Лапка знайшов шлях. Слідуючи за котом, я опинилася в дуже зарослому саду на сусідній ділянці. Паркан тут був такий самий високий, а поруч із ним взагалі-то ріс багаторічний реп'ях — величезний і колючий, розмірами з невеликі деревця. Лапка не звернув на все це уваги, промайнула руда спина — і він зник у густій траві.
— Та ти знущаєшся, — я застогнала, щільніше закуталась у куртку і підняла якнайвище комір, щоб не подряпати обличчя.
Кіт справді міг прокласти шлях туди, куди мені потрібно. Ось тільки ніхто не обіцяв, що запропонована дорога мені сподобається. 

ЧИТАТИ

Буду рада будь-якій вашій підтримці ❤️ Запрошую також до моєї передплати з некромантами "Королева відкриває очі"

Мій телеграм-канал Коти, книги, теревені - новини, меми, спілкування :)