Друзі, мирного вечора!

Поспішаю розповісти про свою шалену новинку, яка сьогодні стартувала на сайті.

Служниця для мільйонера 

Щоб повернути борг брата, Дана вимушено погоджується бути служницею в сина мільйонера і шпигувати за ним. Все б нічого, от лише той син - сексуальний красень, який має на цю служницю свої плани. 

Анотація до книги "Служниця для мільйонера "

— Привіт, я... — починаю я, намагаючись пояснити, хто я і чому тут, але він мене перебиває.

— Я знаю. Тато попередив. Заходь, — він відступає, запрошуючи мене всередину. — То що, готова до роботи?

— Так, я... готова. Я прийшла працювати економкою. Мене направив Іван Семенович, — я намагаюся триматися впевнено, але голос трохи тремтить.

Він сміється. Його сміх низький і приємний, але я не розумію, що його розвеселило.

— Економкою? Тато, звісно, оригінал, — він підходить до мене, повільно обходячи навколо, розглядаючи з ніг до голови. — Думав, ти будеш у чомусь більш... відвертому. Та нехай. Можеш починати.

— Добре, а з чого почати? — здається, тут не брудно. Напевно, спершу займуся приготуванням їжі.

— Можна з танцю, — білозубо всміхається він. Що?

бос і підлегла

дуже емоційно

сильні почуття

Служниця для мільйонера

Уривок:

— Що ти вже знову натворив? — вриваюся в кімнату молодшого брата, гучно гримнувши дверима, і кричу так, що дивуюся, як ще сусіди не стукають в стіну. Мого терпіння більше не вистачає. Я на межі. — Я кого питаю, Сашо?

— Заспокойся. Сядь, подихай глибоко… — він намагається взяти мене за плечі, але я швидко скидаю з себе його руки і штовхаю його в крісло, що перед комп'ютером. Саша, шістнадцятирічний високий юнак, від мого напору приземляється точно на стілець, а я нависаю над ним з найсуворішим зі своїх поглядів. Після загибелі батьків я залишилася за старшу, стала йому фактично і мамою, і татом, і сестрою, і всім, ким лише можна. Але бачить Бог, мої нерви на межі. За цим підлітком треба весь час пильнувати, але хіба я можу? Я ж ще працювати маю, щоб забезпечити нас і відправити цю біду вчитися в якийсь грьобаний коледж.

— Я зараз тобі подихаю! Я зараз так дихну, що ти в мене прилипнеш! Кажи, що натворив! — кричу я. В повідомленні, яке він мені прислав, стверджував, що все дуже погано і просив негайно приїхати. Я зірвалася з роботи (втретє за місяць) і примчала сюди. А він ще морозиться.

— Я взяв авто Івана Семеновича… без дозволу, — в цей момент я починаю за’сипати. Що він накоїв? Збив когось? Якщо мене до тридцяти не схопить інфаркт, це буде великим щастям. 

— І? — мій колись дзвінкий голос зараз став грубим, майже мужицьким. Все від вічного командного тону.

— Розбив її… В стовп. З розгону. 

— Ти нахіба її брав? — питаю, конвульсивно оглядаючи його, чи цілий. Хоча яка тепер різниця? Малецький всеодно нас на органи продасть за ту тарантайку. 

— Хотів Ірку покатати… — ховає очі брат.

— А тепер твоя Ірка буде тобі передачки носити! Якщо буде… Сашо, де твій розум? Ти ж вже не маленький хлопчик! Ну як так? — мене накриває усвідомлення всього, що сталося, і я починаю просто плакати. Мало того, що він міг розбитися… як батьки. Тепер соц.служба його забере до повноліття, а мене… посадять? Я ж несу за нього відповідальність до його вісімнадцяти.

Добрими справами вистелена дорога в пекло. Це точна істина. Коли влаштовувала його в будинок до мільйонера підпрацьовувати, думала, це навчить його відповідальності. Не буде після школи десь тинятися зі своїми дружками. Стане серйознішим. Та й заробить якусь копійку хоча б на дівок своїх. Я ж йому не тато Карло, моєї зарплати фінансиста з натяжкою вистачає на необхідність, гульки забезпечити я вже не можу. В Івана Семеновича наша мама працювала кухаркою, тато — садівником. Сашка теж в курсі, як газон косити. Я й попросила взяти його. Краще б не просила. Краще б… Та що вже тепер? 

— Бодь, ти цей… не плач, — він сідає поруч, обіймає мене. Я закриваю обличчя руками. Зараз мене накриває розпач і провина перед батьками. Вони залишили Сашу мені і я щиро старалася, але не впоралася. 

— Не Бодяй мені, — шиплю я.

— Добре, Дано. Даночко, може ти поговориш з Іваном Семеновичем? Я все відпрацюю. Я все робитиму, що він скаже. Тільки б заяви не було.

— Скільки ти відпрацьовуватимеш таку суму? До пенсії? — гиркаю я. Гиркаю, але розумію, що спробувати треба. Я запропоную себе в якості працівниці. Можу після роботи приходити і прибирати, або готувати. Я, звісно, не мама, але теж непогано готую, коли є з чого.

— Але ж має бути якийсь вихід… Може сказати, що то не я? — малий тулиться. Він хоч вже і дорослий, та ще така дитина. А я змушена була подорослішати рано. Коли все сталося, мені було двадцять два. Завершувала універ і вже працювала. Соц.опіка не дуже хотіла давати мені Сашу, але я переконала. Не мало допомогло те, що поруч жила наша тітка і обіцяла допомагати. Щоправда, тепер вона в Польщі. Може вона могла б позичити гроші, щоб заплатити за частину авто,яке розбив Саша? Але в неї операція нещодавно була. Навряд, в неї на картці мільйони. 

— Там камери всюди! Сказати, ага, — я ще хочу сварити, але телефонний дзвінок перериває тишу. Дивимося на телефон і бачимо ім’я Сашиного боса.

Служниця для мільйонера

А ще нагадую, що роман Потрібний наречений вже завершується. Скоро на нього ціна зросте, тож поспішіть придбати дешевше.

Уривок:

Розумію, що мав би думати про Сашу, наше минуле, а не так легко перемикатися на щось нове. Але тіло тупіше ніж голова. Воно реагує на близькість Аліси миттєво. Реагує так, наче я хлопчик і жінок бачив лише на картинках журналів. 

Цей поцілунок… він був несподіваним. Не лише для неї, але й для мене. Я планував просто зіграти роль, підтримати її перед родиною. Але коли я взяв її за плечі, коли побачив її очі… все змінилося.

Вона була такою красивою, такою вразливою. Її губи були такими м'якими, такими теплими. Я не міг втриматися. Це було, як спалах, як електричний розряд. Я відчував, як моє серце б'ється швидше, як кров приливає до обличчя.

Я не думав про наслідки, не думав про те, що це гра. Я просто хотів відчути її, хотів показати їй, що вона не одна.

Коли ми відірвалися один від одного, я побачив її очі. Вони були такі ж блакитні, як і в дитинстві, але тепер у них було щось інше. Щось, що змусило мене відчути… не знаю, як це описати.

Це було більше, ніж просто поцілунок. Це було… ніби ми з'єдналися. Ніби ми знайшли один одного після довгої розлуки.

Я знаю, що це божевілля. Ми ледве знайомі, ми граємо ролі. Але я не можу заперечувати, що відчув. Я не можу заперечувати, що вона мене приваблює.

І це мене лякає. Бо я не знаю, що робити далі. Я не знаю, чого вона хоче. Я не знаю, чого хочу я.

Але одне я знаю точно: цей поцілунок змінив усе. І я не впевнений, що готовий до цього.

— Поцілував маму, цілуй мене! — раптово чую голос малечі. Це настільки несподівано, я шоковано дивлюся на Алісу. Вона теж виглядає вкрай здивованою, розгубленою. Проте Міланка чекає і я беру її на руки. Легко чмокаю в щічку.

Читати книгу тут - Потрібний наречений.

З ЛЮБОВ'Ю Лія Роуз ♥️ 

Підписуйтеся на мої оновлення, щоб не пропустити важливу інформацію. А також тут я в Інстаграм