Вітаю, мої любі читачі!)

Сьогодні  мова про надзвичайно емоційну та романтичну книжку. Дуже рекомендую!

Молода художниця закохалась у програміста, проте це кохання не було простим. Перепони та інтриги довго заважали цій парі воз'єднатись. Та вони впорались)

Барви любові

ФРАГМЕНТ

— Та кажи вже. Ми ж не просто гуляємо, адже так?

— Так, — Макар влаштував ноутбук на колінах і сперся ліктями об спинку лави. Одна рука виявилася якраз на рівні шиї дівчини. Шкіру немов закололо голками, і Ярина знизала плечима.

— Замерзла?

— Ні. Не відволікайся.

— Мені потрібна допомога. І ти майже вгадала.

Ярина з подивом втупилася в сірі очі — і ледь не забула, про що йшла мова. Довелося стиснути пальці в кулак, так сильно захотілося зобразити вираз незвичайних очей на папері. Можливо, інші не знайшли б в них нічого особливого, але іронічна журбинка, втомлена смішинка та якась вселенська мудрість викликали в ній, як у художника, спрагу зобразити цю мить у своєму альбомі. Дівчина змусила себе струсити чари. Відвернулася, немов її зацікавив рябий пес, що очікував біля магазина на подачку.

— Не пам'ятаю нічого такого.

— Ти згадувала про «приз».

«Справа таки в дівчатах. Напевно, хоче, щоб я його з кимось познайомила».

Настрій Ярини впав мало не до нуля.

Ще не знаючи, хто витягнув щасливий білет, Ярина вирішила відмовити Макарові в такого роду допомозі.

— Його хтось виграв? Приз.

— Вгадала.

— Вітаю.

— І я тебе — теж.

Ярина здивовано поглянула на співрозмовника.

— А мене з чим?

— З призом.

Дівчина відкрила рота, потім закрила, деякий час мовчала, приголомшена. Цей хлопець не переставав її дивувати.

Невже він мав на увазі саме те, що вона подумала? Але так не буває!

Своєю чергою Макар дивився на неї, чекаючи якихось слів, і посміхався характерною, тепер уже добре знайомою Ярині посмішкою.

— Не смішно.

Дівчина спробувала підвестися, та Макар не пустив, потягнувши вниз за плече.

— Ніхто не сміється. Мені конче необхідно, щоб всі вирішили, ніби ми зустрічаємося. Я думав, ти зрозумієш.

Звичайно ж! Нерозумно було сподіватися. Та ще наївніше — погоджуватися на цю пропозицію. Однак...

— Навіщо все це?

— Я можу тобі довіритися? — Ярина кивнула. Думка, що вона ні за що б його не зрадила, трохи лякала, але саме так дівчина відчувала. Здається, така відповідь задовольнила Макара, оскільки він продовжив: — Розумієш, я працюю над однією цікавою грою. Комп'ютерною. Новинка у всіх сенсах. Але, бабуся! Вона вимагає, щоб я відпочивав, зустрічався з дівчатами, веселився на вечірках — розважався на повну котушку, як вона висловилася. — Ярина не стримала сміх, оскільки не могла уявити, щоб Джулія Рудольфівна вимовляла щось подібне. — Так ось, якщо всі будуть думати, що ти — моя дівчина, я зможу казати, що йду на побачення, а тим часом працювати над програмою.

— Де?

— Важливе запитання. Мені вдалося домовитися зі шкільним сторожем. За невеличку компенсацію він погодився забезпечити мене ключами від школи та комп'ютерного класу. На щастя, там забули відключити на літо Інтернет. Ну то як? Ти мені допоможеш?

Уявна дівчина Макара. Це гірше або краще, ніж не бути нею зовсім? Водночас він сказав, що довіряє їй. Хіба не це — найважливіше?

Якби про подібну послугу її попросив хтось інший, Ярина відмовилася б одразу — без роздумів і жалю. Сказати «ні» Макарові виявилося складно. Дівчина подивилася вздовж вулиці, намагаючись придумати правильну відповідь, та думалось погано.

— Ніхто не повірить.

Ось він — головний аргумент. На жаль, Ярина не лукавила.

— Це ще чому?

— Я вже відповідала тобі на це запитання. Раніше. До речі, цілих два рази.

— Дурниці!

Різка заява дивно лестила, але Ярина не здавалася:

— Марна трата часу. Попроси когось іще.

Дуже не хотілося, аби Макар розмовляв про це з якоюсь іншою дівчиною, та якщо він так сильно потребує вільного часу...

— Інша не зрозуміє. Мало того, боюся, у мене взагалі не залишиться жодної незайнятої хвилинки.

Ярина не могла з ним не погодитися. Однак...

— Подивися на мене. З такими, як я, не зустрічаються. Твої друзі не повірять.

Макар подивився по обидва боки.

— Посперечаємося?

Азарт спалахнув настільки несподівано, що Ярина не встигла зупинитися:

— На що?

— На кекси моєї хрещеної.

— Іраїда Силантіївна — твоя хрещена?

— Ага. Згодна?

Ярина розсміялася.

— Домовилися!

Через мить їй стало не до сміху.

Макар її поцілував. Короткий дотик рота приголомшив, здивований погляд хлопця розсмішив, а ще один поцілунок — довгий, принаймні для неї, зачарував. А ще він був незвично приємний та солодкий від тістечок, та трохи терпкий після чаю.

В усьому цьому був присутній ще й аромат самого Макара — незрівнянний ні з чим.
Майже втративши голову, Ярина несподівано почула свист — і різко розплющила очі. Поруч стояли декілька хлопців і дівчат, серед яких Ярина зуміла розгледіти лише Клару та Антона Барабаша.

Одразу захотілося сховатися, втекти якомога далі від здивованих, злих, глузливих і ще невідомо яких поглядів, спрямованих в її бік. Дивно, що ніхто не дивився на Макара. Адже це він її поцілував.

Макар її поцілував!

Приємного дня!

Софія