“Одна історія. Багато авторів.”
Хочеш трохи хаосу, творчості і живої гри з читачами й авторами?
Тоді тримай челендж, який може перетворитись на анотацію, фанфік, повість або серіал — все залежить від нас.
Суть:
Ми пишемо одну історію, по одному реченню від кожного учасника.
Ти бачиш попереднє речення — і додаєш своє, продовжуючи сюжет.
Гумор, драма, треш, романтика, магія, дичина — будь-що, головне не повторюватись і не спинятись.
Умови гри:
Я, Лана Міра, запускаю ланцюжок у себе — і ви можете приєднатись прямо в коментарях. Або створити власну гілку у себе на сторінці — і теж зіграти в цей челендж зі своїми читачами/письменниками.
Обов’язково позначайте мене як автора ідеї ❤️
Один автор — одне речення. Але ніхто не забороняє повернутись пізніше з ще одним! В кінці тижня я оберу кілька найшаленішіх історій — і опублікую у себе з відмітками всіх учасників.
Навіщо це?
- Щоб прокачати фантазію.
- Щоб зʼєднати письменників і читачів.
- Щоб створити історію, яку не зміг би вигадати ніхто один.
- Щоб нагадати собі: ми пишемо не тільки для “рейтингів” — а для драйву й гри.
Стартове речення від мене:
“Він з’явився в її житті рівно тоді, коли вона остаточно видалила додаток знайомств.”
Грай, пиши, викладай — і тегай мене.
Це не марафон. Це експеримент.
Це не конкурс. Це вибух.
Це челендж від Лани Міри
63 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВона почувала себе маріонеткою, яку хтось майстерно смикає за невидимі нитки.
Наче в трансі, Лана стала повільно наближатися до нього.
"Як добре що я тебе відшукав, хоч і потріпало по дорозі. Підійди ближче ... моя Т’Лана!"
«Ти все ж таки наважилася, — було якось трохи моторошно, адже сам чоловік мовчав, проте вона чітко чула його голос у своїй голові, — прийти хоча й не хотіла».
Це помітив і той чоловік, він в той же момент повернув до неї свою голову і на його обличчі, заграла добродушна посмішка.
Стиснувши кулаки Лана все ж таки наважилася увійти всередину.
Відчинивши двері, вона побачила як на білосніжному ліжку лежить якийсь чоловік.
І вона, завдяки підтримці баби Галі, що все ще була поруч, все ж таки наважалися піти до сусідньої палати.
Підійшовши до дверей потрібної палати, дівчина постукала і їй відповіли:
— Заходь.
І ніби якась невідома сила тягнула Лану до тієї палати…все в ній казало, що це може бути небезпечно, але якийсь голос у середині казав «йди, я чекаю на тебе»…
— Не знаю звідки йому відомо, я цього не питала, але він чекає на вас. — Проговорила баба Галя.
- Чекає? — перепитала Лана, — Але хто? І кому взагалі відомо про моє перебування не те, що у цій лікарні, але у місті? Невже.., — вона замовчала, задумавшись над чимось, що не давало їй спокою.
Коментар видалено
— І взагалі, — баба Галя притиснула до грудей якийсь згорток, — цей пацієнт із сусідньої палати... він не просто так мовчить третій день. Він... тебе чекає.
«Так тривати не може, — подумала вона, — з цим однозначно треба щось вирішувати. І чим швидше, тим краще».
“Лана ущипнула себе так, що аж ковдра скотилася на підлогу — бо якщо це знову сон, то хай хоч буде без цієї дурацької лікарняної піжами в горошок. Але біль був справжній. Реальність — теж. І лікар із дивним ім’ям із її сну — все ще стояв поруч, як доказ того, що світ остаточно з’їхав з глузду.”
- Я більше скажу, — заглянула до палати баба Галя, що працювала тут санітаркою, — помиляються всі, від верхівки нашої влади до самих найбідніших верств населення.
— Ви помиляєтеся. Потрібна велика сила і відвага. Так казав мій батько.
- Повинен сказати, що ви перша, хто так відреагував на моє прізвище, а не ім'я та по батькові, як це роблять зазвичай, — відповів вражений її реакцією чоловік.
— Король? — Здивувалася дівчина. — Що знову? Тільки не це. — Проскиглила Лана, відкидаючись на подушку.
- Що ж, — відповів на це лікар, — Не все так погано, як я думав на початку, — До речі, дозвольте представитися, Король-Брунхельхард Ампуліан Мікстурович.
— Два... — збентежено сказала Лана, не розумію ще, що прокинулася від кошмару та в лікарні.
- Чудово! — вигукнув той і підійшовши до дівчини виставив два пальці, — Скільки пальців ви бачите перед собою? Якщо не можете говорити, то просто моргніть.
Несподівано все перервалось.
І Лана прокинулась.
- Лікарю, - гукнула медсестра, що до цього стояла поряд перевіряючи крапельницю, - пацієнтка прийшла до тями.
Все що відбувалося в даний час, ви могли б розцінити як цирк, але це не так.
- Що взагалі відбувається? Мало того, що Петрович з каструлею на голові бігає, так ще й приятель його, квадробер недороблений, вирішив з якогось дива, що він павук.
Баба Галя: моцна жіночка років 60-ти з фіолетовим волоссям і окулярами з товстенними лінзами, зносить Петровича-Короля-Брунхельхарда своїми формами з порогу і запихавшись питає Лану...
Лана різко відводить погляд на двері, а потім на нього, даючи розуміння, що сама вона відчиняти не збирається.
- Лано, а що це у тебе наш Петрович робить? Та ще й з каструлею на голові? — поцікавилася відчинивши двері сусідка баба Галя.
Чорна вдова зі свистом відлітає в стіну)
Лунає несподіваний стукіт в двері
І саме у цю хвилину по її нозі поповз великий павук якого всі знали, як Чорна вдова.
— Ага, зараз! — Саркастично відповіла. — Зараз полізу до кишені, а тим скористаєшся цим і вихватиш у мене ніж. О ні. — Лана негативно похитала головою. — Діставав сам. — Наказала вона.
- Я хотів сказати, що Король-Брунхельхард, це насправді моє прізвище. Якщо не віриш, то можеш дістати з кишені мій паспорт. Там чітко написано Король-Брунхельхард Ампуліан Мікстурович.
-Та, що ти кажеш! — саркастично кинула вона.— Давай уже, розповідай, а ніж лишиться при мені. Виконуватиме роль поліграфа. Як тільки я відчую, що ти брешеш...— торкнулась кінчиком леза його яремної ямки.— Зрозумів хід моїх думок?
Він нервово ковтнув, шкіра напнулась у безпосередній близькості до ножа.
- Добре, розповім. Тільки ти, оце, — скривився він, не зводячи погляду з ножа, — прибери. Насправді, я ніякий не король.
Намагаюсь його заплутати своїм відвертим запитанням про сукню. Як після такого довіряти цьому телепню, який дивним чином має брата- близнюка, та ще й пришелепкуватого. Щось тут явно не сходиться. Прикладаю ніж до його горлянки і рішуче наказую, - А тепер розповідай правду!
- Так у мене немає підходящої сукні! Чи я на бал гола піду?!
- Я все чую Брунхельхарде, — доніс здалеку вітер голос Раморе, — І як тільки я звідси виберуся, тобі доведеться за все відповісти, а особливо за те, що ти з'їв банку полуничного варення й сказав батькам, що це я зробив.
Е-е-е… та ні, то був не я, а мій злий брат-близнюк Раморе, але не переживай — я вже здав його в дурку, тож тепер бали знову можна влаштовувати без загрози апокаліпсису.
- На бал?! — вона була шокована почутим, — Хіба не ти, свого часу заборонив їх проведення? А тих хто порушить твій королівський указ чекає штраф, а то й взагалі смертна кара?
— Від тебе? — Кутик його губи піднявся. — Багато чого, але для початку... Сходимо на бал, в честь мого повернення?
— Слухай ти, як тебе там... - Лана нахмурилась пригадуючи диковинне ім'я цієї особи королівської крові - Брунехальд. Від мене що тобі потрібно?
Дівчина втратила дар мови, адже цього вчинку вона не очікувала.
- Я просто не міг вчинити інакше, — зізнався Брунхельхард.
—Ти зберіг її, як трофей? — прошепотіла вона, вражена.
- Як це без душі?! — вигукнув той діставши з кишені маленьку коробочку обтягнуту темно-бордового відтінку оксамитовою тканиною, — Вона ось, завжди зі мною.
- Бачу! - зухвало відповіла вона. - Там, дійсно, написано, що ти - король. Король без душі!
Коментар видалено
- Ой, — несподівано зніяковів Брунхельхард Другий, — забув шапку зняти. Ну, що? — запитав з притаманною йому королівською гордістю, — Ти тепер бачиш напис на моєму королівському чолі?
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати