" - Знаєш, насправді, ти мав рацію...

- Щодо чого? - на обличчі тренера відобразилося непідробне здивування.

- Щодо ролі чоловіка і моїх марних побоювань із цього приводу. - Лера примирливо посміхнулася, а потім піднесла складені разом руки до губ, щоб погріти.

Юрій повільно і м'яко перехопив її руки, огорнувши своїми долонями, і замість дихання Лери її змерзлі пальці відчули дихання Дорофєєва. Зовні Валерія заціпеніла, схожа на мовчазну скульптуру, але внутрішньо... Усі її почуття загострилися ще сильніше: шкіра її пальців насолоджувалася теплим чоловічим подихом, очі милувалися привабливим чоловічим обличчям, а вуха слухали тихий, але впевнений чоловічий голос, що проникав у саму її суть і розносився там набатом:

- Якщо бути чесним до кінця, то твої побоювання були не марними... "

Цей уривок - про "тоді". Тоді, коли Юрій наважився перетнути межу тренерського етикету... 

Але, як з'ясувалося - це був найлегший крок назустріч Валерії...

А що зараз?

Зараз між ними відстань, котру тренер ніяк не подолає. Але це не значить, що він припинить це робити.

Аби читати роман, натискай на назву: НАЙДОВША НІЧ