Вирішила оце взяти участь у флешмобі Лади Короп "Я - письменник"

1. Я – письменниця) Насмілююся так себе назвати бо, пишу, дай Боже пам'яті, десь з 12 років, страшно сказати, скільки води спливло з тих пір. У дитинстві так любила читати, що аж захотілося самій написати. Жартувала, що як письменника мене сформували бразильські серіали, які дивилася з мамою, і книги Дюма) 

2. Творчості своєї страшенно соромилася, а головним бетарідером стала мама, коли зважилася хоч комусь показати свої "витвори", бо водночас і хотіла, і боялася її присуду як лінгвіста... Та коли на одну з моїх історій вона сказала "психологічний роман", я пишалася, певно, з тиждень...

3. Завжди працюю за планом, але редагую довго. Хисту до пригодницьких чи детективних сюжетів не маю, бо хоча читати таке люблю, але маю чітко уявляти, через що проходять персонажі. Тож в мене зазвичай все починається благополучно, а потім герої поневіряються, частіше через власні помилки, ніж через лиходіїв – ті вставляють свої п'ять копійок, але хибить герой зазвичай сам, і потім або викручується, або ні. 

4. Ніколи не уявляю себе на місці своїх героїв – не знаю, можливо, це й шкодить твору, але зазвичай вони мають досить суворі випробування, а я намагаюся не виходити з "зони комфорту", якщо обставини не виштовхують( Тож і від першої особи писати навіть не пробувала – я завжди оповідач.

5. Маю чимало "творів у шухляді", і навіть не знаю, чи дійдуть колись до них руки. Буває, що тижнями взагалі не пишу, як немає часу, і здається, ніби нормально без цього обходжуся, а потім беруся за справу і відчуваю полегшення) – це для мене як медитація, коли забуваю про власні проблеми і занурююсь у якійсь інший світ – інакшим чином, ніж коли просто читаю чи дивлюся щось в Інтернеті.  

Це не я, а моя героїня Хейлі – за характером вона трохи на мене схожа), хоча з себе навмисне не списувала.