— Так, було таке… — сказав Джиліан. На його обличчі було видно смуток, проте він намагався його довго не показувати. — Шкода хлопців. Той лісовик виявився набагато здоровішим, ніж нам його описували тутешні жителі села. Ми вийшли на нього полювати в ліс. Був тоді день. Жителі говорили, що лісовик оберігав ліс… навіть надто надмірно. Він просто вбивав усіх людей, які в нього заходили. І так вийшло, що в один момент усе село зголодніло, не було навіть грошей на прожиток. З трудом навпіл вони зуміли назбирати потрібну суму. Наш командир загону взявся за це замовлення.

— Ми перед цим трохи посиділи з тутешніми жителями біля багаття, випили, повеселилися… — продовжував Джиліан, роблячи рідкісні паузи. — А потім нарешті взялися за це чудовисько. Як тільки ми увійшли в ліс, командир вирішив його заманити, спаливши лісовий вівтар лісовика — з сухих гілок і квітів...

— Ось ідіот… — вставив своє слово Бетфорд. — Він же напевно знав, що якщо зруйнувати вівтар лісовика, це тільки сильніше його розлютить.

— Так… — засмутився Джиліан. — Ми потім це вже зрозуміли… Але хлопці билися завзято. Командир кинув у лісовика вибухову бомбу, яка ненадовго вибила його з рівноваги. У цей час всі інші члени загону, в тому числі й я, взялися його місити… — сказав Джиліан, потім зробив досить тривалу паузу, взявши в руки кубок з пивом, і зробив з нього ковток.

— Ох, і справді чудове пиво! — вигукнув Джиліан. — На чому я зупинився?

— На вашому поєдинку, — сказав Бетфорд, а потім теж зробив ковток пива, уважно вислуховуючи розповідь Джиліана.

— Ах так… — сказав Джиліан. — Так ось… До пори до часу все йшло чудово, ми поступово справлялися з лісовиком. Проте потім… він застосував свою магію. Із землі почали проростати коріння, які огорнули кількох членів нашого загону. Лісовик по черзі вбив кожного з них. Одному хлопцю, Волтеру, лісовик спочатку виколов очі своїми старими руками, а потім замахнувся й встромив свої коріння прямо в тіло Волтера — ті пройшли крізь нього наскрізь. Останнє, що можна було побачити на обличчі Волтера, — це невимовний страх і повна безвихідь… — сказав Джиліан і зробив ще один ковток пива.

— Сильна тварюка… — сказав Бетфорд. — Що було далі?

— А далі… — сказав Джиліан. — Далі було тільки гірше. Нас залишилося четверо. Смерть Волтера значно підкосила нас усіх у бою, проте сумувати не було часу — ми в будь-який момент могли б врости в коріння лісу, як і Волтер. А тому з подвоєним завзяттям ми продовжували бій. Капітан кинувся в атаку на лісовика, а ми пішли слідом за ним. Якийсь час усе йшло добре — ми ухилялися від численних атак цього паскудника, а потім наносили удари у відповідь.

— Але, схоже, лісовику це не подобалося. Другий член загону, його звали Хейден, кинувся в атаку на лісовика зі своїм мечем, вдаривши по ньому з усієї сили. Як тільки це сталося, Хейден спробував відступити, але вже було пізно… Лісовик різко схопив його за горло і підняв угору. Хейден упустив свій меч і вже не міг захищатися. Поступово він задихався. Ми з хлопцями намагалися йому допомогти, але не встигли… Його обличчя в той момент посиніло, він судорожно намагався вибратися, смикаючи ногами…

— У цей момент я кинувся атакувати лісовика в спину, завдав йому кілька ударів, але той немов нічого не відчув. Судячи з усього, він тоді був занадто озлоблений, що ми його потурбували… Ми так і не змогли нічого зробити. Лісовик просто задушив Хейдена. Якийсь час він ще висів у повітрі, а потім лісовик з усієї сили штовхнув його об землю — і за кілька секунд розчавив голову бідолазі Хейдену своєю лапою…

— Жахливе було видовище, я тобі скажу… Залишилося нас тоді в ряду всього троє. Але командир і не думав давати наказ про відступ. Та й, думаю, далеко б ми все одно не втекли. Тому єдине, що нам залишалося — це битися.

— І справді, досить моторошно, — сказав Бетфорд.

— Це ще не кінець… — сказав Джиліан. — Мені розповідати далі?

— Звичайно, — сказав Бетфорд, а потім зробив ковток пива. — Цікаво дізнатися, чим усе закінчилося. Зрозуміло, якщо ти не хочеш про це говорити, ми могли б обговорити щось інше.

— Ні, я, мабуть, договорю, — сказав Джиліан. — Так ось… У ряду залишилися тільки наш капітан Вілліон, я і Холден. Він був досить великим, озброєний молотом і вправно ним орудував… Однак, на жаль, навіть йому не вдалося вибратися з того бою живим.

— А тобі вдалося… — сказав Бетфорд. — Не зрозумій неправильно, але чому так? Лісовик явно був сильніший за вас.

Тільки що ви могли прочитати уривок зі свіжого оновлення моєї книги - "Молот Чудовиськ" глави під назвою "Розкаяння". Якщо зацікавило, переходьте читати книгу за цим посиланням: https://booknet.ua/reader/molot-chudovisk-b436896?c=4750197&p=1