Потім він посміхнувся і сказав, повільно, промовляючи кожну букву окремо.

–  З б о ч е н к а, – і легенько поцілував мене в кінчик носа. Моє розчарування явно читалось не тільки в погляді, але я ще й озвучила його.

– Якщо вже починаєш, то доводь почате до кінця! Порада від збоченки! – сказала я і схватившись за комір, притягла його до себе, щоб наші вуста таки зустрілись і зайнялись ділом, а не пустою балаканиною. 

Алан перейняв ініціативу одразу ж, ще ближче притиснувшись до мене своїм тілом, і ще не один стогін зірвався з моїх губ, поки ми не зупинились важко дихаючи, і нагадуючи підлітків, які, як то кажуть “дорвались”.

– Що ж ти зі мною робиш? – промовив він нижчим голосом, чим зазвичай говорив, і від цього в мене мурахи пішли шкірою.

– А чого ти очікував від З б о ч е н к и?  – посміхнулась я.