Що робити, якщо муза вийшла із чату?

Якось на інтерв’ю сторіччя Джордж Мартін запитав у Стівена Кінга: «А в тебе хіба такого не буває, що сидиш місяць над одним розділом і просто нічого в голову не приходить?» На що Стівен Кінг сказав, що пише кожного дня по шість сторінок і намагається зробити їх чистими наскільки це можливо. Навіть коли було торнадо в їхній місцевості, він спускався в сховище і писав. То в чому його секрет? Бо в цій сутичці я — на стороні Джорджа Мартіна.

Та буває, що натхнення йде з кімнати, не лишаючи навіть записки. А ти сидиш перед монітором, кліпаєш, як сова на світло, і думаєш: «А може, я вже все написала у житті?». Якщо знайомо — тримайте мої улюблені вісім способів повернути музу додому.

1. Поговорити з холодильником

Іноді глибока розмова з пачкою майонезу допомагає більше, ніж психотерапевт. Холодильник слухає уважно, не перебиває й завжди відкритий (якщо, звісно, забули зачинити дверцята).

А якщо серйозно — у мене ніколи не виходить писати на голодний шлунок, коли щось муляє, свербить чи світло падає під дивним кутом. Комфорт — це не розкіш, а запорука творчості.

Подбайте про себе: запаліть ароматичну свічку, приготуйте чашку чаю або поставте поруч миску з фруктами. І в процесі цих простих налаштувань ви можете не зогледітися, як муза тихенько повернеться. Ось гляньте — вже ваша персонажка мостить собі кубельце й проситься на сторінку.

2. Піти в душ за ідеями

Не знаю, що в тій воді, але душ — це священне місце, де народжуються геніальні метафори, цілі діалоги і навіть плани на трилогію. Головне — не забути все до моменту, коли витерлася рушником.

І я не одна так думаю.

• Агата Крісті писала:

«Найкращі ідеї для сюжетів приходять мені в голову, коли я мию посуд. Або коли приймаю ванну».
(Хто б міг подумати, що деякі з найвитонченіших убивств у літературі були сплановані між бульбашками піни.)

• Сильвія Плат теж згадувала ванну як джерело душевного спокою й творчості:

«Я люблю приймати ванну. Вона дає мені відчуття, ніби проблеми зникають у воді разом із мильною піною».
(Можливо, саме тому її поезія така глибока — вона змивала буденність ще до того, як бралася за перо.)

• Остап Вишня (мало відомий факт!) жартував, що найкраще пишеться тоді, коли тобі щось капає на голову — бажано з душу, а не зверху з редакції.

Але це не тільки поетичне перебільшення. Є й наукове пояснення.

Психологи називають це “ефектом душу” (shower effect). У моменти, коли ми виконуємо монотонну, розслаблюючу дію (як-от приймаємо душ), мозок переходить у режим «пасивного блукання думок» (default mode network). Це дозволяє підсвідомості вільно асоціювати, комбінувати ідеї, робити несподівані інсайти. Саме тоді — бах! — і приходить ідея глибокої сцени чи фраза, яка стає заголовком розділу.

Тож, якщо муза не йде — йдіть у душ. І, можливо, вона вас там уже чекає — з рушником, блокнотом і мильною качечкою в руках.

3. Писати що завгодно, крім вашого тексту

Коментар до доставки піци чи суші. Опис сну про літаючого краба. Іронічна інструкція “Як не втратити розум у черзі до сімейного лікаря”. Пишеш — отже, пишеш. Натхнення обирає тих, хто в русі.

Інколи це навіть схоже на шизофазію — мовну дезорганізацію, коли людина вимовляє слова та фрази без логічного зв’язку, як це буває при деяких психічних розладах (наприклад, шизофренії). Але на відміну від хворих на цю психічну недугу, ми можемо активувати ті ж самі ділянки мозку добровільно — і використовувати це на свою користь.

А там, дивись, і напишемо свого «Улісса» (автор Джеймс Джойс, до речі, якщо не читали, то ознайомтесь) або якусь іншу книгу в стилі потоку свідомості. І от — Нобелівка не за горами.

4. Влаштувати драму з ручкою

Береш красиву ручку (можна з блискітками чи єдинорогом), сідаєш біля вікна з виглядом на похмуре небо і театрально занотовуєш щось на кшталт: «Слова вмерли. Я — пустка. Вино закінчилось.»
Головне — ввійти в роль. Наче смішно, а тоді раптом пишеш далі.

5. Виштовхнути себе на прогулянку

Природа — як Wi-Fi для фантазії. Особливо, якщо йдеш без телефону. Дерева щось шепочуть, собаки — натхненно гавкають, бабусі — змагаються в гостроті коментарів. Чисте золото для діалогів.

6. Перечитати свої старі тексти і поблідніти

Ідеально для самокритики, але також і для розігріву. Бо часто знаходиш щось цікаве, що вже сама забула. «Я таке писала?» А ще — виникає бажання написати щось краще.

7. Запитати музу напряму

Серйозно. Вголос. Типу:
«Муза, ну ти де, чорт забирай?»
Потім почекайте. Якщо з'явиться думка, що ви збожеволіли — прекрасно. Це вже думка. Звідси й почнемо.

Можна й у вірш перейти — як Шевченко:
А ти, пречистая, святая,
Ти, сестро Феба молодая!..

Власне, звернення до музи — традиція давня, перевірена тисячоліттями.
Гомер починав «Одіссею» словами:
«Спів про чоловіка, о музо, що довго блукав опісля...»

Вергілій у «Енеїді» теж не нехтував зверненням:
«О музо, повідай мені...»

 Шекспір у 38-му сонеті писав:
«Будь музою мені, що в слові дасть наснагу...»

А Данте Аліґ'єрі, перш ніж спуститися в пекло в «Божественній комедії», прикликав три музи: пам’ять, розум і натхнення.

Отже, якщо видатні автори не соромилися апелювати до невидимої літературної подруги, то й ми маємо право. Хоч з кухні її клич, хоч у душі, хоч у маршрутці.
Може, почує. А не почує — ну, хоча б буде з чого почати наступний абзац.

8. Уявити, що за кожен написаний абзац вам дають каву

Система винагород працює навіть у вигляді фантазії. Написала сторінку — зроби собі латте. Написала дві — латте з сирничками. Написала десять — боже мій, та ти можеш відкрити кав’ярню! Можете обрати щось інше.

Ось так:
Ці способи працюють для мене. Ну, або не працюють, але принаймні не дають остаточно збожеволіти. Можливо, у вас свої. Поділіться в коментарях: що ви робите, коли муза йде у відпустку без права на повернення?
Бо, хто знає — може, десь серед цих жартівливих порад ховається саме те речення, яке зрушить ваше письмо з мертвої точки.