Всім привіт!

Сьогодні додаю продовження свого першого рукопису — 5 і 6 глави ✍️

Час від часу мені хочеться ділитися своїми переживаннями та досвідом написання першої книги.
Сьогодні хочу підняти тему страхів, які заважали мені оприлюднити свою творчість.

1. Страх невдачі

(«Кому це потрібно?», «Ніхто не буде це читати», «Навіщо я взагалі витрачаю на це час?»)

Але глибоко всередині мені хотілося, щоб мою книгу побачив світ.
Після 24.02.2022 моє життя кардинально змінилося (як і в більшості українців).

Я подумала: «А що я втрачаю? Я краще ризикну, ніж потім у 55 років жалкуватиму, що навіть не спробувала здійснити свою мрію» ✨

І я вирішила ризикнути. Досить відкладати на завтра й шукати відмазки, чому "не час" — бо завтра може й не настати ⏳

Написання роману відволікало мене від суворої реальності. На кілька годин я поверталась у роки спокійного життя, повні ностальгії ? Це була тонка ниточка, яка з’єднувала стару мене з новою. Вона не дозволяла мені зачерствіти серцем і повністю озлобитися.

Я дописала книгу.
Повернулася до неї через кілька років. Був період, коли я просто махнула рукою й припинила писати ?
Але те, що я її завершила — для мене вже перемога! 

Коли я друкувала останню главу, подумала:
«Ого! Я написала з нуля цілу книгу. Чи можу я в це повірити? Досі не вірю!» 

Так, на початку мого шляху були відмови у співпраці, які дуже боліли.
Мої руки опускалися, але впертість не дозволяла мені повністю здатися.

Я почала шукати нові способи, як популяризувати свою письменницьку діяльність (тут мені допомогла магія чату ChatGPT ).
Так я вирішила публікувати тексти на платформах — поки що тут.

2. Страх критики

Одразу скажу: я за адекватну та конструктивну критику, без образ і переходу на особистості ??
Бо критика й хейт — це різні речі!

Я зрозуміла: моя книга може не всім сподобатися — і це ОК.
Можливо, я не ваш автор, а ви — не мій читач.
Просто потрібно знайти свою аудиторію.

Та є й плюси: критика допомагає розвиватися, вдосконалювати свої навички, робити роботу над помилками ✍️

Так, найстрашніше — отримати перший негативний коментар. Але потім ставишся до цього спокійніше.

Я себе заспокоюю: моя книга — це точно не найгірше, що можуть прочитати люди.
Я адекватно оцінюю свій дебют: оцінила б її як середню.
Та я і не претендую на роль Джоан Роулінг чи Джорджа Мартіна. 

До того ж я дуже вимоглива до себе. Напевно, ніхто не зможе критикувати мене жорсткіше, ніж я сама.

 І так, моїм новим кредо стало:«Кожен митець має право бути почутим».

Я маю право писати, а ви — право читати чи ні.

Дякую, що читаєте.

Дякую за підтримку та коментарі!

Бажаю всім приємних та спокійних вихідних! 
До зустрічі в нових главах! ✨