Приречена

☆☆☆Уривок:☆☆☆

— Не дуркуй, раз пропоную допомогти, не відмовляйся. У рану може потрапити інфекція, початися зараження й зіпсувати твоє гарне обличчя. І ось скажи мені, чим ти будеш кадрувати дівчат, а? Так що сиди й мовчи.
— Переживаєш за мене? Я думав, ти чекаєш не дочекаєшся, щоб мене не стало в твоєму житті.
— Ти помиляєшся, — шепочу у відповіть та прямую до ванної кімнати за аптечкою. Попутно дивуюсь, чому сьогодні наодинці з братом не відчуваю дискомфорту поруч. Адже його слова не блеф.
То чому... мені приємна його увага? Я божеволію? Відчувати до зведеного брата, більше, ніж огиду не припустимо та неможливо. Чому тоді побачивши, як Руслан б'є Тимура, наносячи своїми лапищами жорстокі удари, наповнені агресією та ревнощами, я не розбираючи, що творю, стала на захист? Хотіла лише, щоб весь кошмар припинився й Тимур не страждав.
Заходжу у ванну кімнату, я на автопілоті беру перекис, вату та пластир, не помічаючи до останнього, що потерпілий стоїть за моєю спиною. Пильно дивиться й вдихає... мій запах?
Закриваю тумбочку, а в дзеркальному відображенні поглядом натикаюся на потемнілий погляд Тимура, що, впершись плечем у одвірок, ліниво стоїть та дивиться на мене ззаду.
— Що ти тут забув? — питаю, скоріше, щоб не мовчати в тиші. — Ходімо, я оброблю твої рани.

《《《ЧИТАТИ》》》