Вітаю, любі читачі!

Сьогодні завітала до вас із новинкою про перевертнів... і трохи відьом. Ну добре, не трохи. Минулу книгу про цих самих відьом та людей я завершила на позитивній ноті, й моя ласа до трагічних фіналів і страждань персонажів натура трохи невдоволена. Тож у цій історії я добряче відіграюсь. Обіцяю хепі-енд, але до нього їм іще дожити потрібно :) 

Нагадую, усі книги в циклі читаються окремо. Але навіщо? Нижче залишу посилання і маленькі уривочки до кожної з них. А також візуали. Обожнюю візуали) 

Одразу проясню, у книзі не буде владного альфи, якому підкорюється нещасна бета (чи омега?), а герої не діятимуть згідно з інстинктами. Жодних магічних флюїдів, жодних запахів, що збуджують і змушують їх витворяти казна-що. Якщо ви очікуєте побачити, як мега альфач аб'юзитиме свою істинну, а вона і рада буде — вам не сюди.(Тут арбузер героїня, хехе)

Чи бувало у вас відчуття, що все довкола — нереальне? Події й люди, що проносяться повз, — не справжні. Усе лишень декорація. Нічне жахіття, у якому ви застрягли на цілісіньку вічність, допоки хтось вас не врятує. 

Допоки ви самі себе не врятуєте. 

Нереальність усього, що відбувалося впродовж останніх десяти хвилин, відколи я погодилася стати кимось іншим на потіху того, кого кохала, не полишало мене навіть тепер.  

Це відбувається не зі мною. 

Якась інша дівчина стоїть навколішках посеред розлюченого натовпу відьом. Інша дівчина відчуває кров на своїй шиї й грудях, що запеклася і стягувала шкіру. Його кров. Інша дівчина заплющує очі, переповнені слізьми, й приймає несправедливість як щось належне. 

Якась інша дівчина помирає. 

Твоя крижана помста

Чоловік вклав мою долоню у свою і підніс її до своїх губ. Від легкого поцілунку і його затуманеного погляду моє серце пришвидшило свій ритм, а кінчики пальців закололи. 

— У тебе завжди холодні руки, — прошепотів він, залишивши на моїй шкірі ще один поцілунок. — Цікаво, а губи такі ж? 

— Тоді я не думав, що все обернеться саме так, — ковтнув він. — Я вважав тебе своєю проблемою. 

— Що ж зараз змінилось? — Як би я не силкувалася тримати маску спокою на обличчі, аби навіть маленький проблиск моїх справжніх емоцій на ньому не відбився, мій голос усе одно зрадливо затремтів. 

— Я. Ти змінила щось усередині мене, Саманто, і продовжуєш змінювати. — Астер підвів руку та, майже не торкаючись до моєї шкіри, провів по моїй щоці кісточками пальців. — Якщо я справді тобі такий неприємний, скажи це. Скажи, що почала відчувати щось до Ріана, і я не робитиму жодних спроб добитися твоєї прихильності. Як би мені не хотілося вчинити по-іншому, вирвати його язик, а тіло перетворити на дрібку кісток, я прийму будь-який твій вибір. Просто скажи це. 

— Я — Ардер Кассар, король непохитного Мерендарку, беру тебе, Весперо Ноктавейн, за дружину. Віднині твоє життя — моє життя. Твоя смерть — моя смерть. Куди б я не пішов, твоя кров, плоть, серце й розум супроводжуватимуть мене. Ми — єдине ціле, — оголосив він шлюбну обітницю, з відчутною спрагою вдивляючись мені у вічі. Мої бажання значно відрізнялися від його. Я не жадала поцілунків. Я жадала крові й свободи. 

— Я — Веспера Ноктавейн, беру тебе, Ардера Кассара, за чоловіка... — З кожним словом, що з хрипотою зринало з моїх уст, і кожною сльозою, що невпинно котилася щоками, відчувала, як окови відповідальності стягували мій розум.  

На цьому все)

Дякую за увагу ❤