Спогади схожі на сліди на піску — вони залишаються на деякий час, але зрештою зникають, незважаючи на те, якими інтенсивними були ті моменти. Стільки досвіду, зустрічей і думок, які сформували моє життя, поступово стираються з пам'яті. Кожен день приносить нові переживання, і хоча я намагаюся зберегти їх, багато чого втрачається з часом.

Я не пишу, щоб утримати минуле. Я пишу, щоб відпустити його. Щоб перевести те, що крутиться в моїй голові, на папір, даючи цьому думкам місце, якийсь порядок у хаосі емоцій та переживань. Це мій спосіб розібратися в собі, проаналізувати, знайти відповіді на питання, що виникають у моїй душі.

Іноді я озираюся назад і помічаю, що зникають деталі — люди, з якими я зустрічалася, слова, що торкнулися мене, моменти, що колись здавалися важливими. Деякі спогади залишаються, інші ж немов тануть, зникають у часі. Але коли я пишу, я даю цим моментам форму, намагаюсь розібратися в них. Не для того, щоб жити в минулому, а щоб зрозуміти, що вони мені дали, як вони змінили мене та моє сприйняття життя.

Пишучи, я шукаю спосіб осмислити пережите, впорядкувати думки. Усе, що я відчуваю, перетворюється на слова на папері, що, у свою чергу, допомагає мені відпустити біль, тривогу, незавершені справи. Писати — це мій спосіб вивільнити себе, не залишаючи за собою тільки спогади, а й зробити їх частиною свого розвитку.

Життя рухається вперед, і з кожним кроком я все більше розумію, що немає необхідності триматися за минуле. І поки я його проживаю, я пишу. Не для того, щоб зберегти всі моменти чи події, а щоб дати місце тому, що прийде. Адже, коли я пишу, я дозволяю собі відкрито дивитися в майбутнє, не боючись змін і нових шляхів.