Я теж дуже захотіла прийняти участь у челенджі від  Лади Короп . 

Передаю далі — бо хто, як не ми? І коли, як не зараз? 

Я — письменниця, але про це знають лише найближчі. Не тому що мене не підтримують — навпаки. Просто під псевдонімом я нарешті пишу так, як хочу. Історії, які живуть не у форматі мотиваційних спічів і маркетингових стратегій. А я ж довгі роки була в рекламі, у блогерстві, в експертних текстах — і раптом оце. Флірт, герої, багатошарові жінки. І таємниця. Від цього є якийсь азарт. І свобода.

Я — письменниця, і я пишу будь-де. У ванні, на підлозі кухні, поки дитина дивиться мультик, або в нотатках телефона, коли він нарешті заснув. А іноді — поки годую. Це єдиний момент, коли я не двіжую тілом, а мозок ще тримається купи. Основне письмо — вночі. Коли темно, тихо і можна не ловити дитину, коли він хоче зʼїсти корм кота!

Я — письменниця, і в моїй голові завжди п’ять сюжетів, троє чоловіків (вигаданих, на жаль), дві героїні з кризою ідеальності, один фінал, який я ніяк не можу закінчити, і ще хтось стукає в двері з фразою: “А ось і я — новий герой, впусти!”. Це хаос. Але мій улюблений.

Я — письменниця, і в мене є син, якого в текстах не видно. Але насправді саме він постійно поруч. Поки я вигадую сюжет, він намагається облизати підлогу, засунути руку в каву або з’їсти зарядку. Тому я не багатозадачна — я виживаю. І саме це, мабуть, надихає найбільше.

Я — письменниця, але в реальності я ще й мама, менеджер, дружина, кухар, іноді психолог. І все це — без перемикання режимів. Тому мої героїні не “бідні нещасні”, а сильні, живі, з характером і правом голосу. Вони не падають у ноги, не терплять альф, не просять любові. Вони самі обирають, кого впустити в своє життя.

Я — письменниця, і мої історії — про життя. Там є місце гумору, напрузі, ніжності, помилкам. Але ніколи не буде зради головного героя. Бо я не пишу терапію. Я пишу вибір. І світло. І шанс.

Я — письменниця, і фантазія в мені завжди перемагає логіку. Мене кидає між “читати чи писати”, “діяти чи мріяти”, “з’їсти торт чи ввімкнути музику для сцени”. І щоразу виграє історія. Бо вона завжди чекає.