Моя люба Єва запропонувала Богдану викликати для Люди бригаду з психушки. Мовляв, тільки божевільна могла би погодитися на таку авантюру – залишитися поміж купи монахів-примар у покинутому польському костелі.

Проте знову мушу сказати, що Люда керувалася швидше емоціями, аніж розумом. Вона з дитинства була мрійливою дівчинкою. Літала у хмарах, жила у власному світі. Навіть зовнішньо не вписувалася. Всі одразу звертали увагу на її русалкові(як казала її мама) очі. Світло-зелені, майже прозорі – вони манили, закохували у себе, притягували. І коса – о, ця коса! Довге, нижче сідниць, волосся було гордістю Люди. Правда, одного разу біля клубу у сутичці вона побилася з однокласницею. Тоді та трохи повискубувала їй патлів… Приревнувала коханого до Люди. Сказала, що її нудить від її очей та обізвала сірою мишею.

Та якби так і було, то не було б до кого ревнувати, чи не так?

Запрошую на свою сторінку, а також – до телеграм-каналу:

https://t.me/+x5w9SQ8eg4BjMzJi