Іноді книги викликають насправді сильні відчуття. Пам'ятаю, колись читаючи якусь сцену, що відбувалася надворі в осені (у мене було літо) я буквально почула шерех листви та відчула запах листя. Читаючи "Воно" останні сторінки чомусь відчула запах гарбузового пирога, хоча про той пиріг там нічого не було.

Пам'ятаю також був дуже важливий момент в моєму житті, коли я вирішила покінчити з нав'язаною релігією. Тоді я пішла кудись а отямилася над Булгаковим, книга була відкрита на сторінці де Маргарита пише записку, що вона хоче стати відьмою.

Коли я не мала снаги писати, сідала за ноутбук і казала собі "я можу це зробити", знову і знову згадуючи "Острів Дума" і те, як головний герой змушував себе малювати.

І найяскравіше сталося з Куджо. Я читала цю книгу на початку війни, коли ми сиділи у погребі. Від ракет, що літали над головою, усе навкола здригалася, але я була не там. Я сиділа замкнена у машині спостерігала за божевільним сербернаром, це заспокоювало мене.

Можете поділитися сходими моментами, якщо у вас такі були. Може, я одна таке відчуваю до книг.