Чи хейчу я своїх персонажів?

Регулярно.

Є в мене такі, яких, ну… прямо-таки хочеться висварити.

Але що цікаво: я майже ніколи не пишу чистого зла. У мене немає класичних лиходіїв із мультфільмів. Бо я твердо знаю: у всіх є дитячі травми. Але ще сильніше я знаю інше — наші травми нас формують, але не визначають.

І от коли я злюся на свого героя, коли ловлю себе на неприйнятті — це, скоріше, про мене. Це моя незрілість. Я дивлюсь на нього, як мати, що незадоволена дитиною. Не тому що дитина погана — а тому що поводиться не так, як я очікувала. Не так, як «могло би бути», якби він був трошечки свідомішим.

Але коли хейтить читач — ой, ні. О Боже, тільки не це. Читач має йти глибше. Має розмотати історію до голих кісток. Має дійти до того місця, де вже не засуджує, а співчуває. Бо інакше — це погляд на уламок, а не на цілу мозаїку.

Так, деякі мої герої дійсно заслуговують на хейт. Але тільки мені можна. Я ж їх народила. :)

#olhaalder

Блага вістка. Для Йоана.            Ю-критерій Манна-Уїтні