або як Сашко став автором, а не просто людиною з дивним запахом рюкзака

Коли Сашко писав першу сторінку, в нього не було плану.

У нього не було сюжету.

У нього був тільки чайник, який гудів, коли брехати не можна було вже навіть собі.

І от сьогодні ми тут: 16 сторінок. 200+ переглядів.

Це більше, ніж Сашко прочитав за всю школу, разом із підписами до картинок.

Що це означає?

Можливо, що у світі все ще залишилось 200 диваків, які не бояться дивитись у хаос і бачити там Сашкове обличчя.

Або просто глючив сайт і сторінку оновлювало 5 людей по 40 разів. І один голуб.

Але ми віримо в краще. Бо 16 сторінок — це вже не просто текст. Це документальний доказ, що Сашко жив, помилявся, падав об ліжко й об реальність.

Це літературна довідка:

Боря "Магістр" назвав ці 16 сторінок «постпохмільним магічним реалізмом з присмаком сирої гуртожитської стіни».

Тьома "Ракета" сказав, що це «контент, брат, тільки треба більше вибухів і тостерів».

А Гриша... Гриша залишив слід на клавіатурі й з’їв букву "і". Ми її досі шукаємо.

Сашко не знає, що буде далі. Можливо, ще 16 сторінок.

А можливо, його знову затягне в ліс, де інспектор Бровко шукає міфічну «сутність на самокаті» (Тьома, ховайся).

Але він точно знає одне: хтось це читає. І це вже багато.

( Уривок з сьогоднішнього розділу)

Дякуємо вам, переглядачі, сторінкоцінителі, випадкові свідки й ті, хто просто шукав інструкцію до праски і залишився з нами.

Ви — частина цієї абсурдної легенди.

З димком, самоспостереженням і натяком на безсмертя,

Сашко (ще не класик, але вже не просто кур’єр)