Флешмоб "Книжковий вибір автора". Моя версія

Вітаю, любі читачі.

Вирішила і я нарешті приєднатися до флешмобу "Книжковий вибір автора", котрий започаткувала Olha Alder (щиро вдячна за таку гарну ініціативу), а передала мені естафету чудова авторка - Анна Несторова

Отже, пристібаємо паски безпеки й поїхали. Бо подорож обіцяє бути дуже екстремальною. Адже для автора визначити, котра книга краща, котрий герой улюбленіший - це щось з розділу фантастики. Але давайте спробуємо;)

Отож… 

1. Книга, якою я пишаюсь.

В моєму доробку не так багато завершених книг, їхня більшість ще в планах, але пишаюся я кожною. Бо кожна книга - то частинка мене і мого бачення історії.

Та якщо вже треба вибирати, то найбільше, мабуть, пишаюся книгою - Охоронець мого серця. В ній висвітлено дуже важливе питання - абьюз та життя героїні після цього. А за основу взята реальна історія моєї дорогої знайомої. 

2. Найрозумніший персонаж.

Хотілося б вказати, що всі вони - розумні. Але це не так. Герої бувають різними: добрими, поганими, розумними і не дуже, сміливими, хоробрими й тюхтіями. Але від того історія стає лише цікавішою, чи не так?

Мій вибір впав на героя дилогії Тінь кохання. Книга друга - Лукаса Буркута. Цей герой володіє такими якостями, як цілеспрямованість, наполегливість, аналітичний розум та вміння розгадувати загадки. Недарма ж він працює адвокатом в одній з найкращих фірм країни.  

3. Персонаж, якого я люблю всім серцем.

Ой, це найважче питання. Бо всіх люблю. В кожному бачу, щось цікаве та унікальне. 

Та виберу, мабуть, того, чия історія не давала мені спокою навіть у снах. Це Ярослав Орлов з історії - Неможливий романс.

Цей мужчина був таким наполегливим та впертим, що не покидав мої думки, навіть у ві сні, поки я не розказала його історію і не поділилася нею з вами. Це було щось неймовірно та навіть з крапелькою містики. 

4. Найбільш суперечливий, або темний персонаж

Героїв з негативними рисами характеру маю чимало. В кожній історії є свій поганець (куди ж без них). Та от дуже темних немає. А суперечливим можу назвати батька головної героїні з книги Неможливий романс та матір героїні з книги - Шлюбна обіцянка. Обоє чинили не чесно стосовно своїх чад, прикриваючись “благими” намірами. Хоч насправді переслідували свої власні цілі. 

5. Емоційно важка сцена

Найважчою сценою, хоч вона сама по собі не є негативною, для мене була сцена з дилогії - Таємниця сирени. Момент, де головний герой нарешті зустрічається зі своїм сином про існування якого він не знав. Я обожнюю дітей, (не тільки свою квіточку, а й усіх). Для мене діти - то щось неймовірне та магічне. З ними ти завжди відчуваєш радість та надію на світле майбутнє. Тому писати таку трепетну мить було емоційно складно.

***

Ми перероджуємось та продовжуємо жити в своїх дітях.

Він очікував їх на вулиці. Стояв біля самісінького під’їзду та заходити в середину не наважувався. Знервовано тупотів правою ногою й раз по раз кидав збентежений погляд на двері. Великі та масивні, вони відділяли його від зустрічі з маленьким дивом і його матір’ю. З тією, кого послали святі небеса. В ту знаменну різдвяну ніч.

Її він згадував не раз і не два за останні години, прокручуючи в думках найяскравіші моменти. Здавалося, що то було в іншому житті, давно і не правда. Та якась частина душі чи тіла, котра завжди зберігала частинку тієї ночі, невпинно нагадувало про реальність подій у його сновидіннях. Там, у його мріях, Олівія завжди була поруч із ним, такою ж гарячою та відвертою, якою він її запам’ятав.

Приємні спогади, котрі стали зародженням їхнього кохання, підбадьорювали та вселяли надію. Він все ще не міг взяти емоції під контроль й привести до ладу думки. А очікування лише примножувало його розгубленість.

Стукіт власного серця глушив всі звуки довкола та змушував все частіше видихати насичене киснем повітря через ніздрі, аби потім, відкривши широко рота — вдихати післядощову прохолоду.

Благо, гроза закінчилася так само раптово, як і почалася, залишивши після себе лише калюжі каламутної води на нерівних ділянках дороги. Легкий вітерець розвіяв останні похмурі хмаринки й дозволив сонцю яскраво засяяти на небосхилі. Все-таки, вони планували прогулятися в парку і скасовувати цей похід, зовсім не хотілося.

Двері знову скрипнули й на сходинках з’явився малюк. Невеличкого зросту, чорнявий, він заледве досягнув би голівкою до лінії його стегна.

Малий усміхнувся, задер носика та з радістю в голосі вигукнув:

— Дядько! Мамо, дядько!

У Себастіана сперло подих. Він качнувся на своїх двох й зробив крок. Підійти ближче не наважився, бо погляд малого був спрямований не на нього, а на сусіда. Принаймні, так йому здалось. Тиха ревність підійняла голову й зашелепотіла.

— Крістофере, не горлань.

Олівія постала поруч і взяла сина за долоньку.

— Але ж мамо! — продовжував гомоніти малюк, вириваючи долоньку. Звільнившись від полону маминих рук, рвонув з місця.

— Кріс, не біжи! — застерегла сина Олівія, поспіхом слідуючи за ним.

Малюк зупинився за крок від Себастіана. Прискіпливо глянув на нього, змірявши поглядом з ніг до голови й промовив:

— Привіт, я Крістофер, а ти? — малий протягнув руку, — А це мені подарунок? — вказав пальчиком на робота.

— Тобі, кому ж іще, — Себастіан змусив себе вимовити бодай щось й повільно присів перед сином.

Взяв його долоньку у свою, усміхнувся ласкаво. А потім, не стримавши емоцій, обійняв малого та притиснув до себе.

Серце рвонуло вниз, розлетілося на дрібні уламки й загубилося у всесвіті його душі. Він не дихав, не рухався, лише відчував, як радість заповнює кожну молекулу його тіла. Порівняти це трепетне відчуття, він не мав з чим, бо ще ніколи не відчував нічого подібного.

— Не задуши його, — сказав Джастін. нагадуючи про себе.

— Намагаюсь, — щиро зізнався, продовжуючи обіймати малого.

Очі пощипувало від непроханих сліз. І соромно було зізнатися, що їхня поява його не здивувала. Бо плакати таки хотілося. Від шквалу емоцій, що захлеснув його душу, від щастя, що раптово відшукало його і від тієї радості, котра прийшла в його спустошений холодний світ.

***

Передаю естафету всім, хто бажає приєднатися) 

Запрошую всіх на мою сторіночку! 

Відстежувати автора

З любов'ю, завжди ваша Мартіна!