Посилання клікабельне, заходьте!)  

https://booknet.ua/book/tn-mazhora-b436405

Уривок:

Коридор офісу був довгий, білий і занадто вузький для мого настрою.

Я йшов трохи позаду неї, спеціально скорочуючи кроки, бо якщо йти поруч... я вже знав — запах її парфумів і тіла, яке я чомусь відчуваю дуже гостро, знесе мені дах остаточно.

“Заспокойся, Даніелю. Це просто співробітниця. Просто. Співробітниця.”

Та от тільки співробітниці зазвичай не викликають бажання швиргонути папку в кут і пришпилити їх до найближчої стіни.

Вона йшла так близько, що я бачив, як тремтить легенький матеріал на її спині, коли вона дихала.

І тоді все пішло до біса.

Я не витримав.

Рука самовільно здригнулася, я трохи нахилився вперед, майже торкнувся її плеча... майже...

Вона різко зупинилася.

Розвернулася.

Її очі — блакитні і чисті, розгнівані, серйозні як постріл у лоб.

— Ви що, здуріли? — кинула мені вона крізь зуби, так тихо, що навіть стіни затихли, прислухаючись.

— Я... — почав я, і зрозумів, що виглядаю як ідіот.

Вона не дала мені й слова вставити.

— Ще зранку у мене було передчуття, що день буде паршивим. Але я навіть уявити не могла, що це буде через вас, Даніелю Ройовичу.

Анотація: Я не просив про кохання. Тим паче — про війну.
Вона з'явилась у моєму житті, як помилка. Як аварія. Як прокляття, що мало б пролетіти повз.
Маленька, вперта, з руками в борошні й очима, в яких пекло не згасало навіть тоді, коли вона плакала.
Я з неї сміявся. Вона мене ненавиділа.
Я жив у хмарах — вона виживала на землі. І наче з різних світів, ми мали би просто розминутися. Але чомусь усе пішло не за планом.
Мій світ почав тріщати по швах після її погляду.
А її — розвалився, коли я торкнувся.
Я бачив жінок. Купався в них, мов у шампанському — п’янко, швидко, без обіцянок.
А потім вона.
Занадто вперта, занадто чесна. В тілі, яке навіть не мало права збуджувати мене настільки.

                                                                 Спекотно буде!)