Беру участь у челенджі Іванни Желізної.
У мене, як завжди, мужицький дощ, а думки про жіноче кохання досі настоюються. Як тісто — ще не піднялось.
 

Зате піднялась нова історія — “Ю-критерій Манна-Уїтні”. І цей челендж їй дуже пасує.
 

Глави виходитимуть через день. Тож саме час для рефлексії:

Кого б я вибрала?
На місці Дональда — нікого. Не Генрі. Не дім Маннів. Не спадок. Краще б не залишався там після 18.

Кого б я відлупцювала?
Генрі. Особливо в 16. Хоч і в 32 його хочеться трусонути. Але він теж не зі зла. Він просто вивернутий навиворіт.

Куди б втекла?
Та куди очі дивляться. Але не Дональд, він не втік. У нього просто швидко спливав час. 

Чи вижила б?
Дональдом — ні. Бо коли любиш давно й мовчки — тебе це точить.
Собою — вижила б. Які, пробачте, вуса Генрі й родина Маннів? Вони ж божевільні.

Чи звернув би на мене увагу головний герой?
Будь я Дональдом і мене не привів би Манн-старший — Генрі б мене не помітив.
Будь я собою — я б і не глянула. Він свою злість так і не приручив.

Ви знаєте, у цій історії немає лиходія. Ця історія про людей. Вона не чорна і не біла. Вона сіра. Кожен зі своїми помилками і почуттям провини. Ви ще мало знайомі з цією історією і коли побачите трохи більше розділів, то зрозумієте більш детально розвиток подій. Клянцювати Генрі теж не особливо є сенс. Його поламали психічно, як і Дональда. Однак, другому дісталося трохи більше.

(Генрі та Дональд)

А ще передаю естафету чудовим авторам, створюйте свої варіанти в блогах і долучайтесь до яскравого челенджу! 

 #Ягерой/героїняСвоєїКниги