Уривок:

На ранок, сонна, але з серцем, яке билося в грудях, як пташка, я поклала коробку в сумку-холодильник, сіла на трамвай і поїхала.

А тоді з’явився він.

Я не одразу зрозуміла, що сталося. Один порух. Один поштовх. І я — на асфальті, тістечка — у пилюці, зефіри — під колесами чорного, блискучого авто, а цей… воно! — у дизайнерських кросівках і з телефоном, приклеєним до вуха.

— Сліпа, чи що?! — буркнув він, навіть не подивившись на мене.- ще й матом окатив.

Я сиділа на землі, коліна обдерті, а серце... серце розбите. Не через падіння. Через знищене. Зруйноване. Знищене все, що я ночами випікала. Усе, що могло врятувати мою маму.

— Ти зіпсував усе… — прошепотіла я.

Він, здається, почув. Але лише фиркнув і пішов далі, навіть не озирнувшись.

Я дивилась йому вслід із дірявою душею.

Пихатий виродок. Тобі в житті все ллється у руки. А я що? Я — лиш пісок, яким тебе випадково обсипало.

Аннтотація: Я не просив про кохання. Тим паче — про війну.
Вона з'явилась у моєму житті, як помилка. Як аварія. Як прокляття, що мало б пролетіти повз.
Маленька, вперта, з руками в борошні й очима, в яких пекло не згасало навіть тоді, коли вона плакала.
Я з неї сміявся. Вона мене ненавиділа.
Я жив у хмарах — вона виживала на землі. І наче з різних світів, ми мали би просто розминутися. Але чомусь усе пішло не за планом.
Мій світ почав тріщати по швах після її погляду.
А її — розвалився, коли я торкнувся.
Я бачив жінок. Купався в них, мов у шампанському — п’янко, швидко, без обіцянок.
А потім вона.
Занадто вперта, занадто чесна. В тілі, яке навіть не мало права збуджувати мене настільки.

 Посилання;https://booknet.ua/book/tn-mazhora-b436405

                                                           Запрошую)