Вітаю, любі. Поки головна героїня "Великодушного ескорту" бентежиться перед завтрашнім інтерв'ю, бо неабияк боїться випадково розкрити свою справжню особистість, є й інші причини для хвилювання. Ох, і збадьорять вони нашу Мартинку. Тисніть на арт, щоб перейти до жіночого роману з перчинкою.

Уривок

На сходовому майданчику дев’ятого поверху я опускаюся додолу, спершись спиною до побіленої стіни. Пильно прислухаюся, міцно стиснувши в руках телефон, але не чую кроків у під’їзді — вони б відлунювали. Утім, це ще не означає, що нікого немає в моїй квартирі. 

Треба відкинути тривогу й когось негайно викликати на поміч. Змахуючи сльозу, задумуюся, кого набрати. Олену, яка пів години тому просила звертатись до неї у випадку нещасть? Її чоловіка, який обіцяв посприяти, якщо мені щось загрожуватиме? Чи державні органи, адже є шанс, що вони на місці затримають навіженого, що вдерся до житла. Однак вибір припадає на Гектора. Як-не-як цей чоловік уже рятував мене раніше.

— Слухаю, — чую його сонний голос. — Щось сталося, Мартино?

— Так! — тихо говорю в мікрофон мобільного. — До мене хтось вдерся у квартиру. І-і… — переходжу на шепіт, — він залишив у дверях сокиру. Гекторе, благаю, приїдь просто зараз!

— Сокиру?! Трясця… Я приїду, але краще ще зателефонуй у відділок.

— Як скажеш. Тільки, прошу, поквапся й нічого не кажи моєму батьку. Я чекатиму тебе на верхніх поверхах будинку. 

Повірте, хай як би ви уважно не читали цю книгу, не уявляєте, скільки від вас ще приховано ;)

З любов'ю,

Ваша невгамовна Кейтрін Шкроб