- Я серйозно можу допомогти, - каже він і вже бере рушник для посуду. Встає поряд, спираючись ліктем об стільницю. Його рука майже торкається моєї.

- Я впораюсь, - відповідаю сухо, хоча звучить це не надто переконливо. Особливо з огляду на те, як сильно тремтить мій голос.

- А якщо я просто стоятиму й милуватимусь, як ти миєш тарілки? - його голос глибокий, грайливий. Я відчуваю, як мої щоки спалахують.

- Це вже звучить тривожно, - хитаю головою, не зводячи погляду з води. - Хочеш сказати, що тобі подобається дивитись, як хтось миє посуд?

- Якщо цей хтось — ти, то так, - його пальці ковзають по краю щойно витертої тарілки, і я ледь не кидаю свою в раковину. - Знаєш, це навіть трохи еротично.

- Еротично? - я сміюся, але в цьому сміху надто багато нервів. - У тебе дивні уявлення про зваблення.

- Може. Але ти така зосереджена, губи трохи прикушені, плечі напружені, - він говорить це так тихо, ніби боїться злякати момент. - Можна дивитись вічно.

- Дене, - я розвертаюся до нього, стискаючи мокру губку в руках. - Якщо ти зараз не вийдеш з кухні…

- То що? - він нахиляється трохи ближче. Його обличчя зовсім поруч. - Ти виллєш на мене воду?

- Можливо, - кажу, але усміхаюся. Надто пізно ховаю усмішку. Він її бачить.

Ден спирається на раковину з обох сторін від мене, чим бере мене в полон. Він занадто близько. Я відчуваю, як втрачаю контроль. Його подих лоскоче щоку. Я стою, тримаючи губку, як зброю, але не рухаюсь.

- Хочеш, я зітру піну з твого носа? - питає він, знову нахабна усмішка на губах.

- В мене немає піни, - шепочу.

- Тепер точно є, - і великим пальцем ніжно торкається мого обличчя, ніби насправді щось витирає. - Ось тут.

Я затамовую подих. Мої пальці все ще мокрі, губка падає у раковину з тихим плюскотом. Ми дивимось одне на одного. Мовчки. Надто довго.

https://booknet.ua/reader/drug-brata-oderzhimii-ta-nebezpechnii-b436424?c=4743396&p=1