Можливо комусь буде цікава тема, я не певна. Адже я заходжу та читаю інші блоги. 

Колись я читала, що перший поцілунок чи перший чоловік мають вплив на все життя дівчини. 
І чомусь це звучало (чи звучить, шлюбом, мораллю, церквою, психологами..)  як заборона чи приречення, а не досвід та не інструмент, яким потрібно користуватись. 
 
Я вважаю, що коли відношення до чогось, як до "приреченого, заборони", то досвід автоматично переводиться в розряд "втраченого", а не набутого.

Є момент, що втрачене завжди повинно супроводжуватись ритуалом прощання. Визначити втрачене можна в моменті по емоції печалі.

Але досвід -це не втрачання. Це набуття. 
Така підміна понять з "набуття" на "втрачене" ставить подвійний блок на енергію. Енергію, якою можуть користуватись інші.
По -перше, відбулась дія (поцілунок, секс) і вони є досвідом, який потрібно покращувати. 
Суспільство створило обмеження в моралі для усвідомлення себе, дотримання правил безпеки, але чомусь часто я бачу, що закон та мораль використовують, щоб отримати у власність іншу людину та обмежити вдосконалення її досвіду. 
По-друге, вічна печаль на те, що ним не є і саме цей когнітивний дисонанс у невідповідності позначення речей своїми іменами та функцій, які вони виконують, створює таку собі "чорну діру" і це доступ ззовні на енергію людини. Це маніпуляція.