Натхнення не питає, коли йому зайти

Скільки годин, шановні автори, було витрачене на те, щоб просто втупитись в пустий екран? Проходять години, а єдине, що там з'являється - плями від їжі та сліз. А потім ти їдеш по справах або на роботу і ловиш себе на думці, що ти вже не тут, а десь разом зі своїми героями шукаєш загублений скарб, вбиваєш злодія, рятуєш світ тощо. Треба сісти і писати, бо слова просяться на папір, а тебе вже смикає колега і питає "то що там з цифрами?". Які можуть бути цифри, якщо твій прекрасний книжковий чоловік тягне тебе за нитки думок за собою? Та й взагалі іноді ловиш себе на думці, що в добі занадто мало часу, щоб встигнути все і здається, що треба обирати - життя реальне чи те, де живе твоя душа. Буває, що пил в домі складається в сантиметрову скатертину, а чоловік вже тиждень їсть мівіну, зате як прекрасно ставити крапу і розуміти, що глава прекрасна!