Ця глава — не про зламані речі. Вона про зібраність, яка з’являється тоді, коли більше немає на кого спертися.

Про будні, у яких не залишилось “тилу”, зате з’явилась сила — справжня, доросла, трохи зла, але своя.

Про самотність із викруткою в руці, про дзвінки сантехнікам і внутрішню перемогу, коли кажеш собі:

“Я впоралась. І ніхто не приїхав. Але я — впоралась.”

Глава вже опублікована, як завжди — у вільному доступі.

Щиро радію кожному коментарю, кожному “читати далі”. Це дуже важливо.

До зустрічі в історії,

Лана Міра