Англія 1812 р.

— In nomine Patris et Filii et Spiritus Sancti. Amen, — пробурмотів Нік, перехрестив здивованого Алекса й вихопив у нього келих.

— Ось що буває, сину мій, коли не слухаєш святого письма! Це, — він театрально підняв келих, — лише тимчасове полегшення… Але веде прямісінько у безодню темряви…

З цими словами Нік урочисто вилив віскі в комин. Алекс із тугою провів поглядом свою останню розраду, а Нік нишком облизнувся. Його єдиний заспокійливий засіб сам спочив на полінах, зволоживши вугілля й сажу життєдайною рідиною.

Нік набув поблажливого вигляду й повернувся до гості.

— Міс Вудвілл, радий вас бачити, — злегка схилив голову Нік. — Що привело вас сюди?

— Ох, вибачте, я, здається, не вчасно, — голос її був легкий, але в очах танцювали іскорки.

— Така зустріч не може бути "не вчасною", — з поспішною галантністю вигукнув Алекс, підводячись і вклоняючись. — Александр Редгрейв до ваших послуг.

— Джина Вудвілл, — з легким кніксеном відповіла вона. — Ви приїхали до духовного наставника?

(...) 

— Беззаперечно, — вигукнув Александр.

Джина повільно посміхнулася.

— А я саме шукала такого.

Вона скромно опустила очі.

— Можливо, отець Браян допоможе мені задовольнити…

Нік відчув, як його дихання збилося.

— …мій дедалі більший інтерес…

Алекс завмер.

— ... до Бога, звичайно ж.

Нік не зводив з неї погляду. Це дівчисько грає з ним, як удав із кроликом. Вона, чорт забирай, знала, що робить. Вона намагалася зловити його в пастку — і отримувала від цього явне задоволення.

Але він також умів грати. Нік відчув, як усмішка сама собою з'являється на його губах.

— Задовольнити, кажете? — його голос був низьким, трохи хрипкуватим, але в ньому явно чувся виклик. — Що ж, я завжди прагну допомогти кожному парафіянину… з найнагальнішими потребами.

Джина трохи схилила голову, її губ торкнулася посмішка.

— Отже, мені пощастило зустріти такого обізнаного наставника.

Нік ледь помітно хитнув головою, а потім, стишивши голос, промовив:

— Міс Вудвілл, запевняю вас... деякі шляхи пізнаються не по книгах, а на особистому досвіді.

Алекс, який щойно налив собі знову віскі й збирався зробити ковток, ледь не похлинувся і з подивом дивився на них обох.
 

Трохи історичного аристократичного пафосу та підтекстів. Якщо зацікавило - вам сюди: Книга "Ти мій гріх".