Вітаю, любі читачі❤️ Давненько мене не було. Сьогодні я прийшла до вас з рекомендацією. 

У колеги сьогодні стартувала передплата на цікавезну книгу “Гра у невинність”. Яр та Слава вимушені маскувати свої почуття спочатку під приятельство, а потім під справжню дружбу, адже кохання для них заборонене, бо одногрупник ботан насправді таємний охоронець дівчини.

Уривок з книги:

— Переспи зі мною, Ярику!

Емм… Ото так пропозиція від дівчини, з якою вони майже не знайомі!

Погляд Яра підвис на довгих ногах одногрупниці, обтягнутих червоною сукнею. До сьогодні вони й не спілкувалися. Може, йому почулося?

Очі в очі, й мить застигла. Адреналін вприснувся у кров і погнав її по тілу, пришвидшуючи серцебиття. Що це — провокація, виклик, чи відчайдушний крок?

Яр відвернувся й спробував пригадати сьогоднішній день в університеті. Чи було щось, що могло привести до такого розвитку подій?

***

Яр поправив окуляри, що затуляли ледь не пів обличчя, й вкотре непомітно глянув на одногрупницю. Йому чимало платили за навчання з нею в одному універі та цілодобовий нагляд.

Мало хто знав, чия вона донька. Навіть Слава цього не знала. Вела життя звичайної студентки, не здогадуючись про існування незнаного татуся, який, вочевидь, мав вагомі причини найняти для неї таємного охоронця.

Яр ще раз тяжко зітхнув. Давно з ним не траплялося ніяких пригод, а для іміджу треба! Послабив хватку та з сумом спостерігав, як кілька підручників і зошитів  посипалися на підлогу.

Парубок вдав розгубленість. Він запустив долоню на маківку в довге чорняве волосся, яке під прикриттям напускав на чоло, й кинувся збирати добро, ледь не перечепившись через власні ноги. «Випадково» забувши про розстібнутий рюкзак, дозволив випасти ще кільком дрібничкам.

Група стояла в коридорі, очікуючи викладача з ключами від компʼютерної аудиторії. Було тісно і голосно, та, коли Яр зігнувся над речами, стало тихо. Лише його бурмотіння загравало з тишею:

— Ой, що ж це я… Ой, як же це…

Почулися тихі смішки й підколювання. Чхав би він на ті чималі гроші, які кожного місяця падали на карту, та дядько попросив допомоги, а відмовити йому не міг, тому вже другий рік вдавав з себе дурня й стежив за Славою — донькою одного з клієнтів. Кого саме не знав, та й навіщо зайва інформація?

Кросівок одногрупника Валентина ніби випадково опустився на ручку. Пролунав хрускіт і награні вибачення безсмертного придурка.

— Пробач, Ярику, та куди не стань, скрізь твої лахмітки валяються!

Пальці стиснулись в кулак, але одразу заспокоїв себе. Не час і не місце показувати норов!

Підійняв тріснуту ручку.

— Все д-добре, — бовкнув тихо, відводячи погляд в сторону.

На автоматі боковим зором відмітив, що на коридор зайшло троє першокурсників. Вони не становили загрози, тож парубок повернувся до свого заняття.

Славі під ноги закотилася гумка. Вона не подала її. Ні! Тільки не вона! Дівчина вважала рукожопість рисою характеру і не поспішала втручатися та розв'язувати чужі проблеми.

Опустився біля неї й потягнувся за гумкою. Периферійним зором помітив, як уважно слідкує одногрупниця за його руками. Вже не вперше ловив її погляд на своїх пальцях, коли ті виринали з рукавів завеликого худі. Фетиш у неї, чи що?

— Невже думаєш, що твої лахмітки дівчатам під спідниці стрибають, а Ярику? — заржав тугодум Валентин.

— Заткнися, Валю! — одразу випалила Слава.

У її пʼятдесяти шести кілограмах на сто шістдесят пʼять сантиметрів зросту не було й каплі страхітливості, проте слова метала, ніби дротики, тому й не ліз ніхто. Та на те Валентин і тугодум!

— А тобі подобається, так, Славцю? Тому й одягла спідничку, хоча зазвичай носиш джинси? Так може й ноги розсунь, аби краєвиди були кращі?

Тепер вже точно затихли всі. Слава без поспіху підійшла до парубка, вищого на півтори голови, а Яр зайняв низький старт, готовий втрутитись.

— Знаєш, Валю, твої сексистські жартики тягнуть на справжнісіньке домагання! Якщо я потягну за цю ниточку, вона так обмотається довкола твоїх дзвіночків, що варто лишень смикнути й вони відваляться прямо мені до рук. Буде наука, аби кожен альфа самець памʼятав, що крашанки — доволі тендітна річ, і не треба намагатися прикривати ними прогалини у мозку!

— Навіжена! — почервонів Валентин і зробив крок назад.

— Тупак, — спокійно додала Слава.

Яра гордість узяла за підопічну.

Якщо вам сподобався уривок, то продовжуйте читати книгу “Гра у невинність”!

Instagram

Facebook 

TikTok

Інший акаунт на Букнет (Іванна Желізна)

Інший акаунт на Букнет (Лакі Харт)

З любов’ю, ваша Іванна❤️