Вітаю, спільното. Другий день на платформі радує атмосферою підтримки та творчості) 

Ділюсь уривоком з продовження: 

Стук в двері відриває від набридливих думок. “Так!” – гаркаю, подумавши, що це знову Ангеліна, або ж її покоївка і помічниця Дарина.

Але на щастя ні, до кімнати заходить мій водій, охоронець і тезка – Ігор.

– Ігоре Леонідовичу, вам лист, – каже він.

– Лист. Хто взагалі ще пише листи? – питаю, але коли бачу ім’я відправника, світ навколо звужується до конверта в руці.

Дмитро. Побратим. Людина, з якою ми колись дивилися смерті у вічі в АТО. Людина, яка врятувала мені життя і погодилась прийняти, що я йому винен і щоб він не забував про це…

Розриваю конверт, швидко пробігаю очима написане. Кожне слово – як удар.

"Врятуй її. Вона – єдина у мене. Не дай їм її зламати." – перші нерівні рядки занурюють в якийсь шалений транс. Я нічого не розумію. Абсолютно нічого.

“Крук, якщо ти це читаєш, значить мене немає. Дико звучить, правда? – продовжують очі бігати по нерівних рядках написаних чорною ручкою на звичайному листку без граф…

-----------------------------------------------

Гарного вечора і тихої ночі! 

Книга тут )