Доброго вечора, спільното!

Мене звати Лана, я колишній ghost writer, а, простіше кажучи, літературний раб, тобто людина, яка писала на замовлення для іншого автора. Нещодавно, після довгої співпраці, наші шляхи розійшлись, а я раптом зрозуміла, що не писати не можу, і настав час іти вперед. 

Дізналась про Букнет і, зважаючи, на те, що закулісся друку та видавництв відоме не з інету, вирішила спробувати свої сили тут. Загалом вже зараз бачу і знаю, спілкуючись і з авторами самвидаву, що самвидав дає значно більшу свободу, і це круто. 

Ну а поки, на правах реклами, запрошую до своєї новинки та спілкування :) 

Темрява за вікном здається густою, мов смола, але це мене не зупиняє. Вітер шарпає фіранки, обіймає моє тіло, поки я стою на підвіконні. Один крок – і я вільна. Ще один – і ніхто більше не вирішуватиме за мене.

Дядько вирішив, що може розпоряджатися моїм життям, ніби я ще один актив у його бізнес-імперії. Він хоче видати мене за свого огидного безхребетного сина, щоб не ділити статки, які зараз стервятники-колишні працівники та друзі розкрадають після смерті мого тата. Мене спробували переконати, змусити, а коли я відмовилася – просто зачинили в цій кімнаті, як у клітці.

“Діаночко, так тобі буде краще!” – передражнюю огидний голос, кривлюсь, наче лимон жую. 

Але я не іграшка. І не маріонетка. І якщо мені судилося померти, то принаймні я зроблю це на власних умовах.

Мої пальці стискають край віконної рами, серце б’ється у скронях, у легені вривається холодне повітря. Ще мить – і я полечу вниз, розчинившись у темряві ночі.

Але цього не відбувається.

Чиїсь сильні руки обхоплюють мене, тягнуть назад у кімнату. Ривок – і я врізаюся в тверді груди. Спалах тепла, жаху й чогось невідомого прокочується по тілу. Я підводжу голову й зустрічаю погляд незнайомця. Його темні очі пронизують.

У нього міцні, сильні руки, і вони не дають мені впасти – ні у порожнечу за вікном, ні у безумство відчаю. Піднімаю голову і… застигаю.

Читати книгу можна тут:  https://booknet.ua/book/ti-moya-problema-b435405

Приємного вечора! Дякую, що зазирнули в блог!