Всім привіт!

Дорогі мої прекрасні читачі, зі святом весни вас! Бажаю краси, любові, благополуччя і миру!

І в якості подарунка моя вам весняна історія!

Тринадцять років тому Мілана і Захар зустрілись, коли цвіли підсніжники. І одружились, коли цвіли підсніжники. Рік тому після багатьох років шлюбу вони розійшлись, коли цвіли підсніжники. А зараз колишній чоловік знову з'явився в житті Мілани з підсніжниками. Чим завершиться ця зустріч?

Уривок:

— Пам’ятаєш?

— О! Пам’ятаю. Точніше, згадала! — засміялась Мілана.

Захар теж почав сміятись.

— Я вже не пам’ятаю, хто нам її подарував, — підійшла ближче, роздивляючись білу рамку з написом “Family”, яка все ще була запакована.

— Хтось із друзів, — знизав плечима Захар. — Думаю, якби ми зараз її передарували назад, ніхто б і не здогадався.

Мілана знову засміялась.

— Це правда! Треба було так і зробити — подарувати комусь і не сваритись, де її вішати.

— Не де її вішати, а чи вішати взагалі! — підняв брову Захар.

— Так-так! Ці рамки створені, аби їх можна було дарувати, коли немає ідей щодо подарунку, тому вони в кожному домі. Раніше були сервізи, а тепер ці однотипні рамки. Подарунок без фантазії, як і сама рамка. Твої слова я теж пам’ятаю, — закотила очі.

— Якщо хочеш, можу зараз її повісити. На якій стіні ти її хотіла примостити? — взявся рішуче за ящик з інструментами.

— Не треба. Тепер вже нецікаво, — ніби з нотками суму проговорила.

— Ну, на майбутнє, — зітхнув Захар.

Майбутнє? З ким? З іншим чоловіком? Тут? Та ці стіни ніби й чекали, коли він знову з’явиться! Глянула здивовано, але про думки свої промовчала.

— Сховай її краще туди, де вона увесь цей час була. І ходімо вечеряти! Потім продовжиш свої пошуки, — розвернулась і пішла на кухню.

Приємного читання!